
Рішення компанії «Сингента» для захисту посівів кукурудзи
rgb(255,255,255)
rgb(0,174,239)

У Лісостепу найкращі попередники — озимі зернові, зернобобові, цукровий та кормовий буряк, гречка, картопля. В зоні Полісся кукурудзу розміщують після люпину, багаторічних трав, льону, зернобобових, озимих, картоплі. Кукурудза не належить до дуже вимогливих до попередників культур.
Кукурудзу можна вирощувати як монокультуру. На чорноземах беззмінне вирощування за умови щорічного внесення добрив можливе протягом 6–10 років, а на менш родючих ґрунтах — 3–5 років. У районах достатнього зволоження лісостепової і поліської зони кукурудза на силос більше реагує на добрива, ніж на попередників.
У районах недостатнього зволоження не рекомендується висівати кукурудзу після культур, які висушують ґрунт на істотну глибину, зокрема після суданської трави й соняшнику. Не варто сіяти кукурудзу після сорго, щоб запобігти поширенню спільного шкідника — кукурудзяного метелика. Кукурудза у сівозміні є добрим попередником для ярих зернових культур, а при своєчасному збиранні — для озимих.
Обробіток ґрунту — один із базових і найбільш витратних елементів технології вирощування кукурудзи. За допомогою основного обробітку ґрунту регулюється водний, температурний, живильний, повітряний режими та вологомісткість ґрунту, які набирають особливого значення у посушливих умовах вирощування.
Найбільший рівень урожайності кукурудза формує при розміщенні на полях, де здійснено глибокий основний обробіток ґрунту, який сприяє ефективному накопиченню вологи та відповідає морфологічній будові її кореневої системи, котра формується ярусами. На коренях із заглибленням, на відміну від інших злаків, збільшується кількість повітроносних порожнин. Їхню появу зумовлює те, що у кукурудзи підвищені вимоги до аерації ґрунту, оптимальні параметри якої забезпечує традиційна глибока оранка (на 25–27 см) або енергоощадний безполицевий чизельний обробіток.
Найкращий енергетичний і ґрунтозахисний ефект забезпечує чизельний обробіток, при проведенні якого енергоємність знижується в 1,4 рази.
У господарствах з високою культурою землеробства, де використовують інтегровану систему контролю бур’янів, під кукурудзу проводять мілкий обробіток ґрунту на глибину 12–14 см — Mini–Till. Також останніми роками поширилася ґрунтозахисна енергоощадна технологія смугового обробітку ґрунту — Strip–Till та прямий посів — No–Till.
За узагальненими даними науково-дослідних установ зон кукурудзосіяння, оптимальний термін для початку сівби кукурудзи — стійке прогрівання ґрунту до +10...12 °С на глибині загортання насіння. Як надто ранні, так і пізні терміни сівби знижують урожай зерна культури. Експериментальні дослідження показують, що при ранніх термінах сівби (стійке прогрівання ґрунту до +8...10 °С) у рослин кукурудзи цвітіння волотей настає раніше, ніж при пізніх строках, що дозволяє раннім посівам раціональніше використовувати ґрунтові запаси вологи та певною мірою зменшити ризик негативного впливу посушливих явищ на рослини культури в найважливіші фази протягом вегетації.
За сприятливих умов проростання насіння і за відсутності бур’янів рання сівба кукурудзи (стійке прогрівання ґрунту до +8...10 °С) має суттєву перевагу перед пізньою сівбою. Дослідженнями встановлено, що ранньостиглі і середньоранні форми, як правило, несуттєво змінюють урожайність при запізненій сівбі, а пізньостиглі гібриди краще реалізують свій генетичний потенціал у разі сівби в ранні терміни при досягненні ґрунтом температури +8...10 °С. Водночас при сівбі в цей термін всі біотипи мають найменшу вологість зерна при збиранні. За ранньої сівби обов’язково слід враховувати рівень холодостійкості гібрида та застосовувати відповідні технологічні заходи захисту насіння при його підготовці (обов’язкова обробка насіння комплексом препаратів: фунгіцидний та інсектицидний протруйники, мікроелементи, регулятор росту).
Ухвалюючи рішення про настання термінів сівби кукурудзи, слід врахувати імовірність приморозків на початкових фазах розвитку рослин, які здатні спричиняти суттєві пошкодження надземної вегетативної маси.
Для одержання гарантованих дружних сходів кукурудзи надзвичайно важлива наявність продуктивної вологи в посівному шарі ґрунту. Запаси продуктивної вологи під час сівби культури в шарі 0–10 см вважаються недостатніми при її вмісті в кількості 7–8 мм, задовільними — при 9–13 мм, добрими — при 14–15 мм і більше.
Глибина загортання насіння кукурудзи істотно залежить від фізико–механічних властивостей ґрунту, його вологості і температурного режиму. Оптимальна глибина загортання насіння кукурудзи при сівбі на важких суглинкових ґрунтах становить 4–5 см, на легких суглинкових — 5–6 см, чорноземних — 5–7 см, а на супіщаних — 6–8 см. При пересиханні верхнього шару глибину загортання насіння збільшують на 1–2 см.
Кукурудза належить до найпоширеніших культур світового землеробства. Серед основних сільськогосподарських культур вона посідає перше місце з валового збору зерна і на другому за площами посіву, при цьому поступаючись лише пшениці. Кукурудза – культура короткого дня тропічного походження. Одночасно з міграцією кукурудзи в помірні зони, відбувалася її адаптація до умов довгого дня. В результаті цього утворювалися більш ранньостиглі сорти, які домінували в нових для кукурудзи погодно-кліматичних умовах. На початку ХХ століття експедиція Н. Н. Кулешова виявила в Перу велике розмаїття форм кукурудзи, різних за кольором, формою зерна та вмістом крохмалю. Відомо, що на території сучасного Перу розташовувалася імперія інків, у яких кукурудза посідала важливе місце в усіх сферах життя місцевого населення. Пізніше М. І. Вавілов (1931) у своїх працях підкреслював, що розмаїття форм кукурудзи Мексики і Центральної Америки набагато глибше і контрастніше, ніж у Перу.
Завдяки кліматичним і природним умовам, яким властива величезна кількість природних ізолятів, це розмаїття стало таким, яким воно є нині. Тому Мексику розглядають як центр походження кукурудзи, а Перу – як центр її одомашнювання (доместифікаціі). Завдяки міграції переселенців із Європи, які привезли з собою при освоєнні нових земель Америки північні кременисті форми кукурудзи, що росли на півдні Канади та півночі США, мексиканські багаторядні зубоподібні форми було схрещено з північними кременистими. У результаті цього схрещення з’явилася кукурудза, яка нині найпопулярніша в кукурудзяному поясі США. У наші дні близько 95 % сучасних гібридів, які застосовуються у виробничих посівах, походять із цієї популяції.
Сьогодні кукурудза — одна з головних зернових культур як в Україні, так і в цілому світі, а її вирощування дозволяє стабільно отримувати добрий прибуток. Відтак зростають площі її вирощування. Якщо у 2000 р. в Україні кукурудза (при вирощуванні на зерно) займала близько 1,4 млн га, то в 2018 р. цю культуру вже вирощували на площі близько 4,6 млн. га. Загалом, культура займає понад 17% всіх посівних площ.
Зростають не тільки площі вирощування, а й урожайність. Показово, що темпи зростання врожайності у 2018 році перевершили темпи збільшення площ вирощування, це свідчить про гостру актуальність інтенсифікації виробництва. Середня врожайність кукурудзи в 2018 р. становила 78,4 ц/га, в той час як у 2000 році лише 30,1 ц/га. Водночас не секрет, що у багатьох господарствах показники середньої врожайності сягнули 100 ц/га, а на окремих полях вдалось зібрати понад 150 ц/га кукурудзи в заліку. З гордістю слід також відмітити, що на полях одного з господарств Волинської області було встановлено рекорд України – «Найбільший урожай гібрида кукурудзи, зібраний з одного гектара». В умовах даного господарства з одного гектара було зібрано 19 075 кг зерна за вологості 26%. Рекордсменом став гібрид кукурудзи Фотон (ФАО 260) компанії «Сингента».
Таким чином можна стверджувати, що врожайність залежить не лише від погодних умов, що склалися в період вегетації кукурудзи, а також в значній мірі залежить від особливостей технології вирощування, і, перш за все, від правильно підбраного гібриду, який максимально адаптований для ґрунтово-кліматичних умов регіону вирощування.