КАРТОПЛЯ

Альтернаріоз (Alternaria solani, A. alternata)

Умови розвитку: оптимальний температурний діапазон для проростання конідій та активного інфікування культури становить +24–30 °C (за мінімального порогу життєдіяльності збудника +7 °C). Масовому прогресуванню хвороби сприяє чергування періодів сухої спекотної погоди з утворенням краплинно-рідкої вологи внаслідок випадіння дощів, формування рясних рос або штучного зрошення.

Симптоми: ураження Alternaria solani виявляється у вигляді великих некротичних плям (до 2 см) із чіткими концентричними колами, що переважно з'являються на нижніх листках. Натомість для Alternaria alternata характерні численні дрібніші плями (до 0,5 см) без виражених кілець, які за сильного розвитку зливаються та спричиняють суцільне всихання листя.

Фаза ураження: патогени уражують картоплю на різних етапах онтогенезу — первинні прояви Alternaria solani фіксують переважно у фазах бутонізації та початку цвітіння на нижньому ярусі листя. Натомість масовий розвиток Alternaria alternata спостерігається у другій половині вегетації — від кінця цвітіння до фази відмирання бадилля, коли тканини природно старіють. Зараження бульб обома збудниками відбувається пізніше, під час збирання врожаю, через механічні пошкодження шкірки та контакт із хворими рослинними рештками.

Вплив на врожай: передчасне відмирання листків, ураження бульб. Втрати врожаю 10–30 %.

Ризоктоніоз (Rhizoctonia solani)

Умови розвитку: 

• Низька температура ґрунту: оптимально +8–12 °C (затримує сходи та подовжує період ураження паростків).

• Висока вологість: перезволожений ґрунт (понад 70–80 % найменшої вологоємності) та затяжні дощі.

• Важкий механічний склад ґрунту: суглинні та запливаючі ґрунти з поганою аерацією і високою кислотністю.

• Глибока посадка бульб: збільшує час перебування проростків під землею в уразливому стані.

Симптоми:

• На бульбах (чорна парша): наявність плоских, твердих, щільних склероціїв чорного або темно-бурого кольору, що візуально нагадують присохлі грудки ґрунту, які не змиваються водою.

• На паростках (фаза сходів): утворення глибоких втиснутих темно-коричневих некротичних виразок, що призводить до загнивання, надлому або повної загибелі паростків до виходу на поверхню ґрунту.

• На стеблах (біла ніжка): утворення у нижній приземній частині стебла щільного сірувато-білого повстяного нальоту (базидіальна стадія гриба) в умовах підвищеної вологості.

• На вегетуючих рослинах: антоціанове забарвлення та гофрованість верхівкового листя («човникоподібне» згортання), викликане порушенням відтоку асимілятів, а також формування дрібних зелених повітряних бульб у пазухах листків.

• На кореневій системі: масове відмирання, буріння та руйнування столонів і дрібних коренів, що зумовлює в'янення рослини.

Фаза ураження: ураження картоплі ризоктоніозом відбувається протягом усього вегетаційного періоду, проте критичні фази розвитку патогенезу чітко розмежовані:

• Фаза проростання бульб і появи сходів (найкритичніша): відбувається інфікування паростків у ґрунті склероціями та міцелієм, що спричиняє некроз точок росту й загибель проростків до виходу на поверхню.

• Фаза бутонізації та цвітіння: характеризується ураженням столонів, кореневої системи та формуванням «білої ніжки» у приземній частині стебел.

• Фаза дозрівання та збирання врожаю: відзначається масовим патогенезом нових бульб і формуванням на їхній поверхні зимуючих склероціїв.

Вплив на врожай: ризоктоніоз знижує врожайність картоплі на 20–50 % через зрідження посівів, відмирання столонів та формування дрібних, уражених склероціями нетоварних бульб.

Срібляста парша (Helminthosporium solani)

Умови розвитку: 

• Висока вологість повітря: критичний показник відносної вологості у сховищі становить 90–95 % (за наявності краплинно-рідкої вологи на бульбах).

• Температурний режим: оптимальний діапазон для проростання спор і росту міцелію становить +20–24 °C (розвиток хвороби продовжується у сховищах навіть за +3–4 °C, але значно повільніше).

• Пізні строки збирання: тривале перебування дозрілих бульб у вологому і теплому ґрунті восени провокує масове перезараження.

• Порушення умов зберігання: відсутність активної вентиляції, коливання температур у кагатах і утворення конденсату на поверхні картоплі.

• Тип ґрунту: хвороба найінтенсивніше розвивається на легких піщаних та супіщаних ґрунтах за умови підвищеної температури в період дозрівання.

Симптоми:

• Чорний наліт (конідієносці): поява дрібних чорних цяток або темного сажистого нальоту на уражених ділянках в умовах високої вологості.

• Зморщування шкірки: сильне зневоднення тканин наприкінці зберігання, що призводить до втрати тургору та зморщування всього перидермального шару бульби.

• Порушення забарвлення: у сортів із червоною шкіркою уражені ділянки повністю втрачають пігментацію і стають блідо-рожевими або сірими.

Фаза ураження: ураження картоплі сріблястою паршею відбувається у дві основні фази, але симптоми візуалізуються переважно під час зберігання.

• BBCH 40–49 (Формування та ріст бульб): відбувається первинне проникнення міцелію через сочевички та перидерму дочірніх бульб від материнського джерела інфекції в ґрунті.

• BBCH 90–99 (Відмирання і збирання): період інтенсивного накопичення інфекційного потенціалу на шкірці дозрілих бульб, особливо за затримки зі збиранням врожаю після десикації бадилля.

• Післязбиральний період (Зберігання): основна стадія експресії патогенезу та вторинного перезараження здорових бульб конідіями в умовах сховища.

Вплив на врожай: зниження товарності, масова втрата вологи (тургору) бульб, погіршення насіннєвих якостей і зростання втрат при зберіганні.

Фузаріоз (суха гниль) картоплі (Fusarium spp.)

Умови розвитку: 

• Температура: найактивніший розвиток відбувається при +17–25 °C; у сховищах патогенез уповільнюється, але продовжується навіть за +3–5 °C.

• Гідротермічний режим: відносна вологість повітря понад 85 % і наявність краплинної вологи на шкірці бульб.

• Механічні пошкодження: наявність тріщин, порізів, місць забиття або пошкодження від шкідників, які є основними вхідними воротами для інфекції.

• Незбалансоване живлення: надлишок азотних добрив, що послаблює тканинну структуру, та дефіцит калію, який гальмує загоєння ран.

• Умови аерації: недостатнє вентилювання, застій повітря та накопичення CO₂ в зоні зберігання врожаю.

Симптоми:

• В'янення (у полі): пожовтіння верхівок, згортання листя човником і засихання стебел через закупорку судин міцелієм.

• Суха гниль (на бульбах): поява втиснутих сіро-бурих плям, під якими м'якоть стає сухою, трухлявою і утворює порожнечі.

• Концентричні складки: зморщування шкірки навколо місця ураження у вигляді правильних колоподібних складок.

• Кольоровий наліт: розвиток у порожнечах і на поверхні бульби щільних подушечок спороношення білого, рожевого або жовтого кольору.

• Муміфікація: повне висихання, затвердіння та полегшення ваги ураженої бульби наприкінці зберігання.

Вплив на врожай: фузаріоз спричиняє масову суху гниль та муміфікацію бульб у сховищах, а також зрідження посівів через низьку схожість інфікованого насіння, що сумарно знижує товарний урожай картоплі на 30–50 %.

Звичайна парша (Streptomyces scabies)

Умови розвитку: 

• Реакція ґрунту (pH): нейтральні та слаболужні ґрунти (pH 6,0–7,5); вапнування посилює хворобу.

• Тип ґрунту та аерація: легкі, пухкі піщані та супіщані ґрунти з високим вмістом кисню.

• Температура: прогрівання ґрунту до +25–30 °C у період формування бульб.

• Дефіцит вологи: сухість ґрунту (вологість нижче ніж 60 %) під час закладання молодих бульб.

• Органічні добрива: безпосереднє внесення свіжого гною, який є поживним середовищем для патогену.

Симптоми: утворює на картоплі округлі або неправильні виразки, які зливаються у рвану сітку та розтріскану коркову тканину. 

Фаза ураження

Пошкодження діляться на три типи за стадіями дозрівання бульб:

• Плоска парша: уражує лише шкірку або поверхневий шар молодих бульб.

• Опукла парша: з'являється на молодій картоплі у вигляді бородавок.

• Глибока парша: утворює вдавлені у м’якуш виразки до 0,5 см на дозрілих бульбах під час збирання.

Джерело інфекції: передається через ґрунт і насіння, а пошкодження шкірки відкривають шлях для сухої та мокрої гнилей при зберіганні.

Вплив на врожай: через ураження паршею руйнується шкірка бульб, тому вони втрачають товарний вигляд і масово загнивають від сухих чи мокрих гнилей під час зберігання.

Фомоз (Phoma exigua)

Умови розвитку:

У полі (під час вегетації)

• Погода: помірна температура повітря (+18–22 °C) у поєднанні з високою вологістю (дощі, роси).

• Механічні чинники: наявність тріщин, пошкоджень комахами або градом на стеблах.

У сховищі (під час зберігання):

• Температура: прохолодні умови в межах +4–10 °C (найбільш критично — +8–10 °C), за яких інші гнилі сповільнюються, а фомоз прогресує.

• Вологість: надмірна вологість повітря у підвалі, яка провокує швидке відмирання клітин м'якуша та утворення глибоких виразок.

Симптоми: уражає бульби, стебла та столони картоплі. Під час зберігання вона проявляється круглими втисненими плямами розміром 20–25 мм, схожими на відбиток ґудзика. Також існує некрозна форма: зовні вона нагадує фітофтороз, але на зрізі видно, що ураження не поширюється вглиб м'якуша.

Джерело інфекції:  ґрунт, хворі бульби, тара.
Вплив на врожай: фомоз призводить до масового згнивання бульб у сховищах, різко знижує насіннєві якості картоплі та через відмирання столонів і стебел суттєво недобирає врожай майбутнього року.

Антракноз (Colletotrichum coccodes)

Умови розвитку:

1. Кліматичні фактори

• Температурний оптимум: гриб найактивніше росте і розмножується у спеку — при температурі +20–30 °C (максимальна активність спостерігається при +25–31 °C).

• Вологість: для проростання спор потрібна краплинна волога (дощ, роса, туман) або дуже висока вологість повітря — від 87 до 90 % протягом доби.

2. Стан рослини та ґрунту

• Фізіологічний стрес: гриб легко проникає в картоплю, якщо вона ослаблена тривалою посухою, браком вологи або дефіцитом калію та фосфору.

• Тип ґрунту: хвороба швидше розвивається на легких піщаних ґрунтах з підвищеною кислотністю.

Симптоми:

• На бульбах: розмиті сріблясто-сірі або коричневі плями, суха чорна гниль.

• На стеблах і коренях: бурі плями, передчасне в'янення та засихання куща.

• Головна ознака: дрібні чорні цятки (мікросклероції) на відмерлих тканинах.

Джерела інфекції: 

• Заражене насіння (латентні бульби).

• Рослинні залишки (уражене бадилля).

• Інфікований ґрунт (мікросклероції гриба).

• Пасльонові бур'яни (резервуари патогену).

Вплив на врожай: ураження вегетативної маси призводить до передчасного в'янення й засихання стебел, що зупиняє розвиток рослини і веде до формування дрібних, плямистих бульб, які масово гниють під час зберігання.

Чорниші або мідляки: чорниш піщаний (Opatrum sabulosum), мідляк кукурудзяний (Pedinus femoralis), мідляк широкогрудий (Blaps lethifera), мідляк степовий (Blaps halophila)

Систематичне положення:
ряд Твердокрилі (Coleoptera), родина Чорниші (Tenebrionidae).

Морфологічні особливості:

• Імаго: жуки довжиною від 7–10 мм (піщаний чорниш, кукурудзяний мідляк) до 17–27 мм (широкогрудий і степовий мідляки). Колір матово-чорний або темно-сірий, тіло масивне. Крила атрофовані, надкрила зрослися (жуки не літають).

• Личинка (несправжній дротяник): довжина від 18 до 40 мм. Тіло видовжене, жорстке, злегка сплюснуте. Головна відмінність від справжнього дротяника — передня пара ніг помітно довша і масивніша за дві наступні. Колір від жовто-бурого до темно-коричневого.

• Яйця: дрібні (1–1,5 мм), молочно-білі, видовжено-овальні.

Біологія та екологія:
Зимують переважно імаго у верхньому шарі ґрунту (до 10 см) під рослинними рештками, рідше — личинки старших віків великих видів. Жуки живуть від 1 до 3 років. Активізуються рано навесні за температури ґрунту +9–12 °C. Повний цикл розвитку триває 1 рік (у великих мідляків — до 2 років). Шкідники теплолюбні та посухостійкі, найактивніші у спекотні години дня.

Фенологічний календар:

• Квітень — травень (посадка — сходи): масовий вихід жуків після зимівлі, активне живлення проростками, парування та відкладання яєць у ґрунт на глибину 2–5 см.

• Червень — липень (бутонізація — цвітіння): відродження та розвиток личинок (несправжніх дротяників) у ґрунті, живлення підземними органами рослин.

• Серпень — вересень (ріст бульб — збирання): заляльковування личинок, вихід жуків нового покоління. Інтенсивне пошкодження бульб личинками старших віків та молодими жуками перед зимівлею.

Характер пошкоджень і шкодочинність:
Жуки навесні грубо обгризають або повністю перекушують стебла молодих сходів біля поверхні ґрунту, що спричиняє в'янення кущів та зрідження посівів. Личинки вигризають у бульбах картоплі великі, широкі, але відносно неглибокі поверхневі каверни та ямки. Пошкодження відкривають шлях збудникам бактеріальних гнилей, знижуючи товарність урожаю на 15–30 %.

Травневий хрущ східний (Melolontha hippoicastani) або західний (Melolontha melolontha)

Систематичне положення:
ряд Твердокрилі (Coleoptera), родина Пластинчастовусі (Scarabaeidae).

Морфологічні особливості:

• Імаго (жук): довжина 22–32 мм, великий, масивний. Тіло чорне, а надкрила червоно-бурі, вкриті тонкими волосками. Антени мають характерну віялоподібну булаву.

• Личинка (борозняк): довжина до 45–65 мм. Тіло товсте, С-подібно зігнуте, біле або жовтувато-біле. Капсула голови велика, коричнева. Має 3 пари довгих грудних ніг. Кінець черевця потовщений, синювато-сірого кольору.

• Яйця: овальні, брудно-білі, розміром до 3 мм. Відкладаються купками (по 20–30 шт.) у ґрунт на глибину 10–30 см.

Біологія та екологія:
Зимують личинки різних віків та імаго глибоко в ґрунті (на глибині від 50 см до 1–1,5 м). Цикл розвитку шкідника триває 4–5 років. Літ жуків починається наприкінці квітня або в травні за температури повітря +10–15 °C. Личинки мігрують у верхні шари ґрунту (10–20 см) у травні, коли земля прогрівається до +10–12 °C. Вони дуже чутливі до сухості ґрунту — за низької вологості опускаються вглиб.

Фенологічний календар:

• Травень (посадка — сходи): личинки піднімаються у верхній шар ґрунту. Вони підгризають кореневу систему молодих рослин та виїдають глибокі порожнини у висаджених маточних бульбах.

• Червень — серпень (ріст кущів та формування нових бульб): період найактивнішого живлення. Личинки 2-го і особливо 3-го року життя виїдають великі, глибокі рани у молодих бульбах картоплі.

• Вересень (дозрівання — збирання): завершення живлення личинок перед зимівлею, масове виявлення пошкоджених бульб під час викопування врожаю. Зниження температури змушує личинок мігрувати на глибину.

Характер пошкоджень та шкодочинність:
Личинки виїдають у бульбах картоплі великі порожнини з нерівними краями, не прокладаючи вузьких ходів (на відміну від дротяника). Також вони повністю перекушують або об'їдають коріння та підземну частину стебла. Це призводить до раптового в'янення, пожовтіння та загибелі цілих кущів. Пошкоджені бульби швидко інфікуються бактеріями і згнивають у землі або під час зберігання. Втрати врожаю можуть перевищувати 50–70 % на сильно заселених ділянках.

Колорадський жук (Leptinotarsa decemlineata)

Систематичне положення: ряд Твердокрилі (Coleoptera), родина Листоїди (Chrysomelidae)

Морфологічні особливості: імаго довжиною 9–12 мм, овальне, жовто-гаряче з 10 чорними смугами на надкрилах. Личинка С-подібна, червоно-рожева (пізніше жовтіє), з чорною капсулою голови та двома рядами чорних цяток з боків. Яйця подовжено-овальні, яскраво-жовті або помаранчеві, відкладаються купками на нижній бік листка.

Біологія та екологія: зимує імаго у ґрунті на глибині 20–50 см. Розвиває 1–2 (на півдні до 3) покоління. Активний вихід навесні за температури ґрунту +14–15 °C. Оптимальна температура для розвитку всіх стадій — +22–25 °C.

Фенологічний календар:

• Травень (сходи картоплі): масовий вихід жуків, живлення, парування та відкладання яєць.

• Червень (бутонізація — цвітіння): масове відродження личинок, активне живлення (найбільш шкодочинна стадія — личинки 3–4-го віку).

• Липень (цвітіння — ріст бульб): заляльковування личинок у ґрунті, вихід імаго нового покоління.

Характер пошкоджень та шкодочинність: грубе об'їдання (скелетування) листя і стебел. Найбільша шкодочинність — у фази бутонізації та цвітіння. Втрата понад 30 % листкового апарату в цей період знижує врожайність бульб на 20–40 %.

Попелиці (комплекс видів: звичайна картопляна попелиця (Aulacorthum solani), зелена персикова попелиця (Myzus persicae), крушинова попелиця (Aphis frangulae), велика картопляна попелиця (Macrosiphum euphorbiae)).

Систематичне положення: ряд Напівтвердокрилі (Hemiptera), підряд Сисні (Sternorrhyncha), родина Справжні попелиці (Aphididae).

Морфологічні особливості: дрібні сисні комахи (довжина тіла 1,2–4,0 мм). Форма тіла овальна або веретеноподібна. Колір варіює залежно від виду: від світло-зеленого та жовтого до рожевого чи бурого. Мають сокові трубочки в задній частині черевця. Протягом сезону з'являються як безкрилі (партеногенетичні самки, що утворюють колонії), так і особини з крилами (розселювачки).

Біологія та екологія: цикл розвитку найчастіше дводомний (із заміною господарів). Зимують яйця на первинних господарях (дерева чи кущі: персик, крушина) або безкрилі партеногенетичні самки у сховищах та теплицях. За сезон дають від 10 до 15 поколінь. Оптимальні умови: температура +20–25 °C та помірна вологість повітря. Суха спека понад +30 °C пригнічує їхній розвиток.

Фенологічний календар:

• Квітень — травень: відродження личинок на первинних господарях, розвиток перших поколінь.

• Кінець травня — червень: поява крилатих самок-розселювачок, переліт на сходи картоплі. Заселення нижнього боку листків, швидке формування колоній.

• Липень — серпень: пік чисельності на картоплі. Активне живлення, поширення по полю та міграція на сусідні рослини.

• Вересень: поява статевого покоління (нормальних самок і самців), переліт на зимових господарів для відкладання зимуючих яєць.

Характер пошкоджень та шкодочинність:

• Пряма шкода: висмоктування клітинного соку з листя, що викликає його скручування, пожовтіння та передчасне відмирання. Виділення «медяної роси» (паді), на якій розвиваються сажкові гриби, що погіршує фотосинтез.

• Непряма шкода (основна): попелиці є головними векторами (переносниками) небезпечних вірусів картоплі (Y-вірус картоплі, вірус скручування листя, вірус мозаїки). Вірусне виродження картоплі здатне знизити врожайність наступного року на 40–85 %, що критично для насіннєвих посівів.