Україна

You are here

Share page with AddThis

Інсектицидне протруювання зернових культур

Зернові
21.08.2018


Ю. С. ГОЛЯЧУК,
кандидат біологічних наук, доцент кафедри генетики, селекції та захисту рослин Львівського національного аграрного університету

Г. О. КОСИЛОВИЧ,
кандидат біологічних наук, доцент кафедри генетики, селекції та захисту рослин Львівського національного аграрного університету

ЗАХИСТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР ВІД ШКІДЛИВИХ ОРГАНІЗМІВ Є ВАЖЛИВОЮ ЛАНКОЮ В СИСТЕМІ ВИРОБНИЦТВА С.‑Г. ПРОДУКЦІЇ. НА СЬОГОДНІ СЕРЕД МЕТОДІВ ЗАХИСТУ РОСЛИН ЧІЛЬНЕ МІСЦЕ ЗАЙМАЄ ХІМІЧНИЙ. ШВИДКІСТЬ І НАДІЙНІСТЬ В ОДЕРЖАННІ ЗАХИСНОГО ЕФЕКТУ ПІСЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ ПЕСТИЦИДІВ, ЇХ ВИСОКА ТЕХНІЧНА Й ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ, А ТАКОЖ СТРІМКИЙ ПРОГРЕС У ВДОСКОНАЛЕННІ ХІМІЧНИХ ЗАСОБІВ Є ГАРАНТІЄЮ РОЗВИТКУ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЦЬОГО МЕТОДУ Й У МАЙБУТНЬОМУ.

Стратегічними принципами організації захисту рослин є оптимізація шляхів одержання максимально можливих урожаїв високої якості та зменшення затрат енергетичних ресурсів на одержання одиниці продукції. У сучасних системах захисту рослин озимих культур від шкідливих організмів першочергове значення має передпосівна обробка насіннєвого матеріалу, мета якого — захист рослин від ґрунтових шкідників і шкідників сходів, а також від хвороб, збудники яких є в ґрунті чи поширюються насінням. Правильне застосування протруйників знижує або зовсім пригнічує активність шкідливих організмів, що дозволяє скоротити кратність обробок пестицидами впродовж вегетації рослин. Таким чином, протруювання насіння польових культур є важливою ланкою у системі виробництва рослинницької продукції, істотним резервом поліпшення якості врожаю та підвищення продуктивності рослин.На сьогодні в необхідності передпосівної фунгіцидної обробки насіння польових культур не сумнівається жоден агроном чи спеціаліст сільськогосподарського підприємства. А от що стосується протруювання насіння інсектицидними препаратами, то такий захід проводять далеко не в усіх господарствах.

Інсектициди, які використовуються для протруювання насіннєвого матеріалу, захищають проростки й сходи зернових культур від комплексу ґрунтових і наземних шкідників, таких як личинки пластинчастовусих жуків, личинки коваликів — дротяники, личинки чорнишів — несправжні дротяники, личинки підгризаючих совок, хлібних турунів, а також сходи рослин від злакових мух, блішок, попелиць і поширення вірусних хвороб, переносниками яких вони є.

Загалом шкідників зернових колосових культур групують за характером пошкодження рослин та прямої й опосередкованої шкідливості в певний період вегетації. Одні з них пошкоджують висіяні пророслі насінини, підземну частину стебла, зародкові й вузлові корені, інші — обгризають листки та стебла, висмоктують сік, пошкоджують зерно в колосі. На рисунку 1 наведено результати досліджень із моніторингу ентомокомплексу озимої пшениці впродовж останніх п’яти років в умовах західного Лісостепу України. Із шкідників озимої пшениці найпоширенішими були злакові мухи, яких ми виявляли восени і навесні у фазі кущіння, злакові блішки та п’явиці, шкідливість яких припадала на період весняного кущіння і виходу рослин у трубку, а також попелиці, які живилися на рослинах упродовж усієї вегетації. Ентомокомплекс озимої пшениці найбільше представлений злаковими мухами і попелицями, частка яких була найвищою і становила 19 і 20 % відповідно. Достатньо високим було й поширення клопів‑сліпняків, злакових блішок і п’явиць — по 10 %. Частка трипсів становила 6 %, хлібних турунів, клопа‑черепашки і пильщиків — по 5 %. Частка хлібних жуків була найменшою і складала 3 %, за виключенням вегетаційного періоду 2017 р., коли значно зросло поширення шкідника, чисельність якого досягла 2 екз./м². Сумарна частка інших шкідників, зокрема ґрунтових видів, складала 7 %. Розглянемо основних шкідників зернових озимих культур, які представлені як багатоїдними, так і спеціалізованими видами. Із групи ґрунтових шкідників найпоширенішими є личинки коваликів та чорнишів. Серед коваликів найчастіше зустрічаються ковалик посівний (Agriotes sputator), ковалик смугастий (A. lineatus), ковалик темний (A. obscurus), ковалик західний (A. ustulatus), ковалик широкий (Selatosomus latus) і ковалик блискучий (S. aeneus). Дорослі жуки цих видів мають видовжене тіло (7–14 мм), зверху забарвлення від світлодо темно‑коричневого й чорного, здатні підстрибувати, видаючи при цьому характерний звук. Їхні личинки (відомі як дротяники) мають вузьке червоподібне тонке, циліндричне жорстке тіло, від жовтого до червоно‑бурого кольору з трьома парами однаково розвинутих ніг. Зимують личинки різного віку у ґрунті на глибині від 25–30 до 70–90 см. Економічний поріг шкідливості (ЕПШ) — 3–5 екз./м². Розвиток коваликів триває 3–5 років. Шкоди завдають личинки, виїдаючи зародок і ендосперм висіяного насіння та сходи рослин, що призводить до зрідження посівів.

Рис. 1. Співвідношення основних шкідників у посівах озимої пшениці, 2013–2017 рр.

Серед чорнишів найпоширенішими є мідляк кукурудзяний (Pedinus femoralis), мідляк широкогрудий (Blaps lethifera) і мідляк чорний (Oodescelis polita). Це достатньо великі жуки — від 7–10 мм (кукурудзяний) до 17–27 мм (широкогрудий) завдовжки, з овальним чорним тілом. Зимують жуки у ґрунті, а також личинки на глибині 15–30 см. ЕПШ — 3–5 екз./м². Забарвлення личинок (несправжні дротяники) від жовтого до темно‑ і сіро‑жовтого, тіло сплюснуто‑циліндричної форми. Личинка відрізняється від справжніх дротяників опуклою головою та розвиненішою парою передніх ніг. Цикл розвитку кукурудзяного і чорного мідляків — 1 рік, широкогрудого — 2–3 роки. Личинки виїдають порожнини у висіяному насінні, пошкоджуючи підземну частину стебел, паростки й коріння.

Пошкодження рослин озимої пшениці злаковими мухами.

З інших багатоїдних шкідників шкоди також завдають личинки підгризаючих совок (озима, оклична, совка‑іпсилон тощо), які псують паростки, підгризають стебла на рівні ґрунту. Гусениці мають землисте забарвлення, вони матові у молодших поколіннях і блискучі перед заляльковуванням. Потурбовані гусениці скручуються у кільце. Зимують совки у ґрунті на глибині 10–25 см у стадії гусениці. За рік розвиваються у 2 поколіннях. ЕПШ — 1–3 особини на 1 м².

У роки достатнього зволоження в період двох‑трьох листочків та кущіння озимої пшениці значної шкоди посівам, особливо тим, де висівали не протруєне інсектицидом насіння, завдають личинки хлібних турунів (Zabrus tenebrioides і Zabrus spinipes), які пошкоджують молоде листя, затягуючи його у нірки та перетираючи там. Пошкоджені рослини мають розмачулений вигляд. Личинка білувато‑сіра або зеленувата з темно‑бурою головою і грудними сегментами, з добре розвиненими грудними ногами. Зимують личинки, інколи й жуки в ґрунті. ЕПШ для личинок у період сходів — 1–2 екз./м², у період кущіння — 2–3 екз./м². Жуки (12–16 мм) смоляно‑чорного кольору, з червоно‑бурими вусиками й лапками, опуклими надкрилами. Крім личинок шкоди посівам зернових завдають і жуки, які пошкоджують зав’язь зерна, а також вибивають його з колосу.

Злакові мухи — під цією загальною назвою слід розуміти цілу групу шкідливих комах, яких об’єднують подібна біологія розвитку й характер пошкодження. Найнебезпечнішим для зернових колосових у період сходів є пошкодження злаковими мухами, що призводить до зниження густоти посіву. В пошкоджених рослин жовтіє центральний листок, стебла сигароподібно потовщуються. Пошкодження в період виходу в трубку спричинює пустозерність колосу. ЕПШ у фазі сходів — 40–50 екз./100 помахів сачком, у фазі виходу в трубку — 6–10 % пошкоджених стебел. До найшкодочинніших належать гессенська муха (Mayetiola destructor), шведські мухи (вівсяна — Oscinella frit, ячмінна — Oscinella pusilla), озима муха (Leptochylemyia cearctata) та ін.

Гессенська муха схожа на невеликого комарика (2,5–3,5 мм) чорно‑коричневого кольору з прозорими крилами. Личинки молочно‑білі, веретеноподібні (4–5 мм). Зимують личинки в пупаріях на сходах озимих, падалиці та дикорослих злаках. Личинки гессенської мухи проникають під листову піхву, де живляться. Друга генерація імаго літає в період колосіння — формування зерна. При цьому стебла коліноподібно згинаються. Третя генерація розвивається на падалиці та диких злаках, четверта — на сходах озимих і падалиці.
Доросла комаха шведської вівсяної мухи завдовжки 1,5–2,7 мм, з чорним блискучим тілом і жовтими лапками. Ячмінна шведська муха відрізняється жовтими гомілками передніх і середніх ніг та вузькою темною перев’яззю на задній парі ніг. Личинки обох видів білі, циліндричної форми, загострені спереду. Зимують личинки всередині пагонів озимих і диких злаків, заляльковуються навесні. Личинки живляться всередині стебла, де виїдають конус наростання і основу центрального листка. Виліт мух другої генерації збігається з фазою колосіння. Розвиток третьої та четвертої генерацій відбувається на сходах озимих, падалиці й диких злаках.

Озима муха (8–10 мм) від світло‑ до жовто‑сірого кольору, ноги червоно‑жовті. Личинка (7–11 мм) біла, циліндрична. Зимують личинки в яйцевих оболонках у верхньому шарі ґрунту на посівах озимих. Личинки виходять після відновлення вегетації і проникають у пагони, де виїдають конус наростання. Виліт мух припадає на фазу колосіння — формування зерна озимих.
Переносниками вірусних хвороб є злакові попелиці. Найпоширеніші види — велика злакова попелиця (Sitobion avenae), звичайна злакова попелиця (Schizaphis graminum), ячмінна (Brachycolus noxius) та черемхова (Rhopalosiphum padi). Звичайна злакова, велика злакова і ячмінна попелиці є немігруючими видами, оскільки впродовж усього життя розмножуються на озимих і ярих злаках. Зимують яйця на листках і стеблах злакових рослин. За рік може розвиватися до 12 генерацій. На відміну від попередніх, черемхова попелиця є мігруючим видом. Зимують яйця в основі бруньки на верхівці пагонів черемхи. На черемсі відбувається й розвиток кількох весняних генерацій, після чого крилаті особини перелітають на злакові культури, де розвиваються наступні покоління шкідника. Усі види попелиць шкодять у стадії личинки та імаго, висмоктуючи сік із рослини разом із поживними речовинами, що негативно впливає на врожай та його якість, спричинюючи пустоколосицю та щуплозерність. ЕПШ у період сходів — кущіння становить 100–150 екз./м².

У наших дослідженнях використання для протруювання насіння тіаметоксаму або імідаклоприду зменшувало ступінь пошкодження рослин озимої пшениці ґрунтовими шкідниками й шкідниками сходів у 3–5 разів, порівняно з контролем без застосування інсектицидного протруйника, а також запобігало зрідженню посівів (рис. 2).

 

Рис. 2. Вплив інсектицидного протруйника на пошкодженість рослин пшениці озимої шкідниками.

Таким чином, для умов західного регіону України на даний час суттєву частку в ентомокомплексі озимих зернових культур займають види, які пошкоджують проростки рослин, підземну й надземну частини стебла, листки, зерно в колосі, висмоктують сік та є переносниками вірусних хвороб. Тому, зважаючи на домінуючі види шкідників, а також враховуючи особливості їх біології, період і характер пошкоджень, використання інсектицидного протруйника насіння є доцільним і виправданим. Адже передпосівна обробка насіння інсектицидом не лише захищає проростки рослин від широко розповсюджених в агроценозах ґрунтових шкідників, таких як дротяники, несправжні дротяники, гусениці підгризаючих совок, личинки хлібних жуків, а й спричиняє токсикацію сходів, що є ефективним для захисту молодих рослин від личинок хлібних турунів, злакових мух і переносників низки вірусних хвороб — попелиць. Отже, протруювання насіння озимих зернових перед посівом інсектицидними препаратами дозволяє запобігти зрідженню посівів унаслідок пошкодження шкідниками.

Пошкодження рослин озимої пшениці хлібним туруном.