Україна

You are here

Share page with AddThis

Вовчок соняшниковий, або кумський: міфи та реалії

Соняшник
05.12.2018

В умовах сьогодення соняшник є основною олійною культурою в Україні, його вирощують у всіх агрокліматичних зонах. Проте отриманню високих і сталих урожаїв перешкоджають абіотичні та біотичні чинники, серед останніх основну небезпеку становить вовчок. В Україні поширення цього паразита відбувається з південного сходу до південного заходу і поступово з кожним роком переміщується у центральні регіони країни. Щороку відмічається поширення вовчка все далі на північ, і сьогодні вже не дивина побачити його в полтавській, черкаській та інших областях на тих гібридах, які раніше були стійкі й не уражувалися.
 

Вовчок соняшниковий, або кумський (Orobanche cumana Wallr.) — це вузькоспеціалізований паразит, який більшою мірою пов’язаний з соняшником. Вовчок повністю позбавлений хлорофілу, він уражає коріння рослин соняшнику. Шкодочинність вовчка дуже висока і виявляється у відставанні рослин у рості, різкому зниженні врожаю, на 30–70 % і більше. Так, за наявності 30 квітконосів на одній рослині соняшнику врожай насіння з неї знижується в 7 разів, а при 60 і більше квітконосів — він узагалі може бути відсутній (рис. 1).


Рис. 1. Шкодочинність вовчка на соняшнику.

Контроль вовчка — це дуже складне питання, мабуть, тому існують певні міфи щодо боротьби з цим паразитом. Однак ефективні та правильні рішення не можуть спиратися просто на міфи, для цього потрібно мати ще й науково‑практичне обґрунтування.


Міф № 1. Сівозміна з поверненням соняшнику на поле
через дев’ять років знижує рівень ураження культури вовчком.


Науково доведено, що насіння вовчка може зберігати життєздатність у ґрунті до двадцяти років. Тому, навіть якщо через дев’ять років повернути в сівозміну соняшник, банк насіння вовчка, який там був, там і залишиться. Причиною виникнення даного міфу стали ствердження вчених у ХХ столітті, але потрібно враховувати той факт, що в такій сівозміні між двома посівами соняшнику була присутня кукурудза. Сьогодні вже добре відомо, що вона є культурою‑пасткою для насіння вовчка. Своїми кореневими виділеннями кукурудза провокує проростання насіння вовчка, однак надалі його проростки гинуть, оскільки кукурудза не є для нього рослиною‑господарем. Саме тому завдяки «цариці полів» зменшується банк насіння вовчка.


Рис. 2. Вплив рослини‑господаря і культури‑пастки на насіння вовчка.


Міф № 2. Глибока оранка — ефективний спосіб у контролі вовчка.


Насіння вовчка краще зберігається в ґрунті, а не на його поверхні. Також у нього краща життєздатність у ґрунтах з більш низьким вмістом органічних речовин. Отже, глибока оранка, навпаки, створює ідеальні умови для довготермінової життєздатності насіння вовчка. Водночас рано чи пізно нова оранка підніме насіння у верхні шари ґрунту, де і відбудеться чергове інфікування соняшнику.


Рис. 3. Відмова від обороту пласта — зменшення запасу насіння вовчка.


Міф № 3. Насіння вовчка легко переноситься вітром.


Вовчок соняшниковий за своєю природою — це облігатний паразит, який абсолютно не здатний жити та розмножуватися поза своїм хазяїном. Тому вовчок рідко сам мігрує на великі відстані з заражених ним полів, оскільки наступного року, якщо він залишиться на відстані 1–2 м від місця попереднього інфікування, на даному полі він має більше шансів для подальшого прикріплення та паразитування на рослині‑господарі. До того ж насіння вовчка дуже електростатичне і відразу прилипає до землі та рослинних решток. За науковими спостереженнями, після визрівання насіння вовчка осипається і залишається біля материнських рослин у радіусі одного метра, що й призводить до появи вогнищ паразита, які з кожним роком стають більшими і мають вищий рівень зараженості вовчком.


Рис. 4. Поширення насіння вовчка після дозрівання.


Міф № 4. Миттєве ураження полів вовчком (4‑й рівень) можливе,
якщо насіння вовчка присутнє в насіннєвому матеріалі.


При використанні сертифікованого насіння ключових світових виробників, таких як «Сингента», цей факт виключається: насіння гібридів високого класу вирощують на полях, а часто виробляють у країнах, де вовчок повністю відсутній. При використанні контрафактного насіння існує певна ймовірність наявності насіння вовчка на насіннєвому матеріалі, але навіть за таких умов ніколи не відбудеться миттєве інфікування поля аж до 4‑го рівня в тому році, коли насіння потрапило на поле, тому що для цього потрібен мільярд насінин. У перший рік після висіву такого насіння можливе інфікування лише 1‑го рівня, яке більшість із нас часто ігнорують. І тільки після третього або четвертого циклу (ротації) вовчок здатен створити та накопичити величезний насіннєвий банк і, відповідно, може спровокувати 4‑й рівень зараження.

Отже, для зменшення загрози зараження полів вовчком слід уникати використання контрафактного насіння та насіння сумнівного походження.


Рис. 5. Ураження посівів соняшнику вовчком, Запорізька обл., 2018 р.


Міф № 5. Нові раси вовчка з’являються кожні десять років.


Нові раси вовчка з’являються на будь‑якому полі, як тільки на ньому висівають стійкий гібрид. Рослина‑паразит у кожному поколінні утворює багато нових випадкових мутацій, які спостерігаються при появі відповідної рослини‑господаря. Так, наприклад, у насінні вовчка, яке було зібране ще в 1990 році, коли існувала тільки раса Е і генетично стійкі до неї гібриди, було виявлено насіння вовчка раси F, тобто паразит подолав стійкість гібрида всього за одне покоління, створивши нову вірулентну расу.

З цього можна зробити висновок, що для запобігання та обмеження розвитку нових рас вовчка потрібно використовувати не тільки генетично стійкі гібриди, а й інші допоміжні заходи.


Рис. 6. Схема появи нових вірулентних рас.


Міф № 6. Найефективніший спосіб контролю
вовчка — використання сучасних стійких гібридів.


Досвід свідчить про те, що це не так, адже вовчок здатний створювати нові вірулентні раси, як тільки на полі з’являється новий генетично стійкий гібрид. У механізмі стійкості гібридів за певних обставин може відбутися збій, який призводить до виникнення спорадичних інфекцій. Такі збої можуть бути викликані декількома чинниками, і часто вони пов’язані зі стресом або закінченням циклу вегетації рослин. Коли соняшник знаходиться у кінці фази дозрівання, його захисний механізм ослаблений, і на цьому етапі можливе його зараження вовчком. Цей спосіб останній використовує для створення нових мутацій, щоб подолати стійкість гібридів. Саме тому нові стійкі гібриди слід використовувати тільки тоді, коли в них є потреба.


Міф № 7. Достатньо лише обрати гібрид з максимальною стійкістю
до вовчка,  щоб вирішити проблему його появи назавжди.


На практиці такий підхід застосовують протягом останніх ста років — відтоді, коли було створено перший стійкий сорт. Проте, як ми бачимо, у такий спосіб не можна запобігти ні виникненню нових інфекцій, ні поширенню нових рас вовчка. Отже, контроль вовчка на практиці — дуже складне питання, і для вирішення цієї проблеми потрібен комплексний підхід, який пропонує програма Solguard компанії «Сингента». Програма Solguard включає три професійні рівні захисту соняшнику від вовчка:

1. Агротехнічні заходи
2. Генетичний захист
3. Гербіцидний контроль (використання гербіцидів Каптора або Каптора Плюс на певних гібридах).