Україна
Share page with AddThis

В ногу з часом

Cпеціальні культури
28.01.2020

СОФІЯ НЕСТЕРЧУК


Усе своє свідоме життя Валерій Хворостовський віддав одному саду, що у селі Шура‑Копіївська на Вінниччині. На його очах змінювалися правові форми теперішнього ПАТ «Дружба‑ВМ», де все життя пропрацював садівник, сортовий асортимент плодових культур, технології вирощування фруктів та ягід, але сад, звісно, уже модернізований за останнім словом садівничої науки, як і раніше, рясно плодоносить. Про те, як іти в ногу з часом, як протистояти погодним та економічним викликам, щоб залишатися на плаву, а також про своє бачення розвитку вітчизняного садівництва «Майстерні Аграрія» розповів директор ПАТ «Дружба‑ВМ» Валерій Хворостовський.

– Пане Валерію, традиційно розмову починають зі знайомства з господарством, його структурою, історією. Тож яким було і яким нині є ПАТ «Дружба‑ВМ»?

– Наше господарство справді має довгу історію: за СРСР ми були радгоспом, за часів незалежності стали держгоспом, тепер – акціонерне товариство. Господарство багатогалузеве: маємо 500 га садів, 20–25 га ягідників залежно від року, 800 га ріллі в обробітку, де вирощуємо зернові, технічні й кормові культури — для сівозміни, а також для годівлі тварин, адже ми також тримаємо ВРХ та свиней. Основною нашою товарною продукцією є фрукти та ягоди, хоч ми вирощуємо і реалізуємо й зернові культури в межах 4 тис. т щороку.

– Із чого для вас почалося садівництво? Чому вирішили стати садівником?

– Я із садом пов’язаний, можна сказати, змалку. Родом із села Рахни Лісові, що в сусідньому районі. Школярем на канікулах підробляв у господарстві, тобто вже був знайомий із роботою в саду. Тож після закінчення школи питання вибору майбутньої професії не стояло – вступив до Уманського сільгоспінституту, отримав фах ученого агронома‑плодоовочівника. У 1979 році, відслуживши в армії, повернувся і мене направили на роботу в село Шура‑Копіївська Тульчинського району. Усе життя працюю в одному господарстві, тільки посади змінював – так би мовити, піднімався по службовій драбині. Починав агрономом‑садівником, потім працював головним агрономом, а з 2002 року – директором.

– Виходить, цей рік для вас ювілейний – 40 років в одному господарстві. Як за цей час змінювався ваш сад, як підбирали сорти?

– Коли в 1973‑му, ще до мого працевлаштування, тут садили сад, ніхто сорти не вибирав. Тоді наша «Дружба» була відділенням сусіднього господарства, бригадним селом. А коли в 1974 році утворили радгосп «Дружба», почали прискореними темпами саджати сади, в рік по 200–250 га, хоч техніки не вистачало для догляду за ними. Однак стояло завдання створити спеціалізоване господарство для вирощування фруктів — не для зберігання плодів, а для відвантаження свіжих. Тому в асортименті було багато літніх сортів яблук, а також осінні, такі як Джонатан, Айдаред, Ренет Симиренка, Кальвіль сніговий. Нині ці сорти вийшли з ринку, ніхто ними не цікавиться. Були й вишні, черешні, сливи — загалом понад 110 га. Хоч та вишня й не родила…

Сади старіли, мінявся попит на ринках, і ми змушені були орієнтуватися на більш сучасні сорти й технології вирощування. Кожен рік щось корчуємо, щось оновлюємо. Єдиний недолік — брак води, бо наша місцевість на вододілі, тому природних водойм поблизу немає, хоч у сусідніх селах є.

Інша проблема — коли садили сади, не враховували напрямок пануючих вітрів. Тому в низинах, де вітер дув з півночі, сади завжди пошкоджувалися весняними приморозками. Довелося їх викорчувати. Так загальна площа насаджень скоротилася з 750 до 500 га.

Нині переходимо на більш інтенсивні сади, які даватимуть мінімум 30–40 т/га, бо без поливу більше важко отримати. Сад поділений на квартали: один має 12 років, є сад минулого року посадки, загалом молодих садів близько 250 га.

Нині в нас переважно сади на середньорослій підщепі ММ 106, є один квартал площею 15 га на слаборослій підщепі М 9. Хочемо там провести зрошення — воно вже майже зроблене. Воду братимемо зі свердловини.

Сорти сьогодні у нас різні: Голден, Джонаголд, Чемпіон, Лігольд, Глостер. Є група сортів столового напряму використання: Луна, Розелла, Сіріус, Оріон і Ред Топаз. Одному саду площею 16 га вже п’ять років, минулого року ми засадили ще 16 га цими сортами.

– Ви згадали про зміни попиту на ринку. За вашими спостереженнями, які сорти нині затребувані? Чи встигаєте ви за споживацькими настроями?

– Як тут встигнеш? Ми ж не можемо щороку міняти сорти, адже, щоб сад виростити, затрати потрібні великі — мінімум 10 років дерево повинно плодоносити. Люди вже хочуть таке, чого в нас немає, на ринку з’являються дедалі нові сорти. Я цього до кінця не розумію. От є яблуко, воно смачне, але покупець чомусь категорично від того яблука відмовляється, бо почув, що є новий сорт. Він, може, за смаковими якостями буде гіршим, але людина все одно його хоче. Можливо, це комусь вигідно — популяризувати нові сорти, розмножувати й продавати. Нам, садівникам, це не вигідно, бо ми постійно повинні гнатися за тими споживацькими настроями.

Хоч я вважаю, що це неправильний підхід. От у Бельгії 90 % займає сорт Джонаголд, і всі ним задоволені — і супермаркети, і люди. А до нас у господарство приїздять із записаною на папірці назвою сорту, бо навіть не пам’ятають ї ї, і просять тільки цей, для експорту.

Нині тенденція переважно до монотонного яблука — червоне, жовте або зелене. Таких сортів небагато: Голден, Ред Чіф, Гренні Сміт. А в нас більшість сортів не суцільного окрасу або червонобокі, і ми не потрапляємо до цієї категорії, тож не можемо експортувати.

– Вітчизняний ринок у цьому відношенні менш вимогливий… Загалом які питання останнім часом є найбільш проблематичними під час реалізації продукції? Зокрема, й минулого сезону.

– На вітчизняному ринку ще один такий рік випаде, як минулий, то ми взагалі перестанемо господарювати. Адже кожен товар має свою ціну незалежно від того, є врожай чи нема. На нього витратили кошти, щоб виростити, і, відповідно, ціна реалізації продукту повинна бути хоча б не меншою від собівартості. Інакше – ми банкрути. А минулого року яблуко коштувало 1 грн, бо вродило, а в нас його собівартість становить 4,30 грн. А ще ж і конкуренція додалася.

Тому зібрали тільки сортове яблуко, а решту, понад 100 га, тобто 5–6 тис. т, залишили в саду. Воно, звісно, важко дивитися на яблука на дереві, коли листя обсипалося, а сади стоять червоні й нікому не потрібне наше яблуко. Витратилися, виростили, але це не основне. Основне – його треба реалізувати правильно.

Ми й листи писали, звернення до Уряду, в антимонопольний комітет щодо цін на яблука — маю на увазі асоціації «Укрсадпром», «Вінницясадпром», членами яких ми є, — і нічого. Поки результатів немає.

Взагалі такого сезону, як минулорічний, я не пам’ятаю, хіба що за радянських часів одного разу було, коли яблуко коштувало 5 коп., а собівартість його була 10–15 коп. Ще й треба було його на завод відвезти, оскільки тоді ніхто яблука в саду не залишав.

– У ситуації, коли ви зазнали збитків, чи допомогла вам диверсифікація виробництва пом’якшити ціновий удар?

– Реалізували зернові — торік ціна була нормальна, тобто взяли гроші з однієї купки і поклали до іншої. А цього року ціни на зернові знизилася на 1500 грн/т. От ми вже зібрали ранню групу і втратили 4 млн грн тільки на ціні. А на всіх культурах втрачаємо біля 10 млн грн на ціні. От як сьогодні фермерам працювати? Сіяти чи не сіяти?

Ягода минулий рік також нікому не була потрібна. Деякі ми навіть не збирали, зокрема смородину, аґрус, ожину, просто не було попиту. І вже частину смородини викорчували. На суницю, малину ще був якийсь попит. Тому, вважаю, що мода на певну культуру не завжди виправдана.

– Чим насаджуєте звільнені від смородини площі?

– Поки на роздоріжжі. Взагалі у нас є майже всі традиційні ягоди: малина, суниця, ожина, жимолость, чорниця високоросла, смородина, аґрус.

От є у нас гектар жимолості їстівної — теж дуже корисна ягода, смачна, багато йоду має, але її ніхто не споживає. У нас покупці суницю брали, то ми жимолость навіть задарма давали на пробу — і все одно не йде.

– Наскільки відрізнялася врожайність у саду цього року порівняно з минулим?

– Урожайність яблук цього року менша порівняно з минулорічною, бо 2018‑й для садівництва у нашій зоні був дуже сприятливий: перша половина літа була без дощів, без хвороб, а в другій половині літа йшли дощі, яблуко виповнилося, як на замовлення. Цього року в липні вже не було дощу, пішов тільки наприкінці вересня.

Особливо помітно зменшення врожайності в садах старшого віку — можливо, ми там недоробили, бо, знаєте, багато грошей не вторгували, то й не було, що тратити на препарати, хоч уже й кредити взяли, залізли в борги. Наприклад, у 12‑річному садку минулого року збирали по 60–70 т/га, тепер — 30–40 т/га. Прогнозували, як не буде врожаю, то буде ціна, але поки ціни також немає.

– Які основні проблеми були цього року? Що вплинуло на зменшення врожайності?

– Перша половина вегетації була дуже несприятлива для садівництва. Часті дощі, а під час цвітіння — холод, бджоли не літають, а це безпосередньо впливає на врожайність. Ми завозимо пасіку — на сад площею 100 га селимо до 60 сімей. Платимо гроші пасічникам, самі завозимо вулики, розставляємо по всіх садках, потім відвозимо назад. Це непросто, але в складних умовах, коли бджола далеко не летить, то треба підвозити. Я сам пересвідчився, наскільки велику роль відіграють бджоли у запиленні дерев: якось розставили вулики на початку саду в рядочок і дивимося — 300–500 м від того місця
є яблука, а далі немає. Тобто, коли хмарно, дощ, бджола летить тільки на таку відстань від вулика. Хто б що не казав, ніби без них можна обійтися, але є такі роки, що без них ніяк. Проте з природою важко тягатися. Цього року випав град, побив 15 га черешні — нічого було збирати. Десь 100 га яблук також вибив град, ми на цих площах збираємо технічне яблуко, сортового нема. Від цього не захищені: як тільки дощ — так і град.

– Не задумувалися над тим, щоб поставити протиградові сітки?

– Вже думали, але великі затрати. Та все ж, як садили сад, то поставили одразу опору, яка може бути під сітку. Тому замислюємося, але думати — одне, треба мати можливості.

Ми вже вели мову в асоціації, щоб страхувати від природних катаклізмів сади, але страхові компанії не хочуть цього робити, бо це непередбачувано. Або, щоб держава допомогу на садівництво частково відшкодовувала як страхові внески підприємствам.

От із польовими культурами легше, ми їх страхуємо через страхові компанії, а з садом ніхто не хоче зв’язуватися, навіть хімічні компанії, які пропонують програми страхування врожаю для польових культур. Наприклад, «Сингента» продає насіння ріпаку і, якщо він вимерзне, навесні відшкодовує збитки. А із садом як? Дерева ж не загинуть…

– До речі, як ви рятуєте сад від приморозків?

– Його в наших умовах врятувати майже неможливо. Ми вже все пробували: і багаття палили, і димили, і воду розсіювали… Було 5 градусів морозу і обприскувачі позамерзали — брила льоду. А що таке дим? Він підвищує температуру на пів градуса. Тобто, може захисти сад, коли є один градус морозу. Дим також неефективний, оскільки, коли морози, майже завжди вітряна погода і вітер здуває дим.

Найефективніше надкронне зрошення, але в нас нема води, або під кожне дерево свічечки порозставляти, ми б і це робили, якби яблуко в нас коштувало 1 євро. Тому поки покладаємося на милість Божу.

– У вас багато ситуацій, коли треба приймати складні рішення. Як це відбувається? За ким останнє слово?

– Звісно, є команда фахівців: маємо чотири садові бригади, це вже чотири бригадири, є головний агроном, який відповідає і за сад, і за поле. Це наша агрономічна служба. Вони свою думку висловлюють, але остаточне рішення за мною, хоч завжди раджуся зі спеціалістами.

– Нині триває збір урожаю. Як організовуєте процес? Чи виникають проблеми?

– Тепер добрі погодні умови для збирання, але можемо збирати урожай навіть коли сніг падає. У нас технологія така: збираємо сортове яблуко, а несортове залишаємо в саду. Є час, то збираємо, нема часу — залишаємо. Поки збираємо сортове і ставимо на зберігання. Несортове не збираємо — ціни немає, хоч вона вже втричі більша, ніж минулого року, але все одно не відповідає затратам.

Основна нині проблема — брак робочої сили. За кордон на заробітки виїхали ті, хто хоче працювати. Хоч у нашому господарстві можна заробити навіть більше, ніж у Польщі, наприклад, зібрати 2 т яблук і заробити 1 тис. грн за день. У Польщі працюють 10–12 год на добу, у нас – з 9:00 до 17:00 чи 18:00. Іноді просимо, щоб довше затрималися. Просто треба працювати. Не хочу нікого ображати, але, мабуть, кращі виїхали, а ті, хто залишився, то їх ніде не треба.

Тому постійно шукаємо людей, на сьогодні у нас працюють 250 осіб з різних районів області, привозимо їх на роботу автобусом, але цього замало. Кинули всіх на збір сортового яблука, а на технічну переробку людей не назбираємо. Хоч це свіжа копійка, без цього жити важко. Бо сортове ми не реалізуємо, а складаємо на зберігання, а технічне не збираємо.

– Але ж ви минулого року купили голландський комбайн для збирання яблук. Нова садова техніка не надто допомагає?

– Так, без людини нічого не працює. Завдяки техніці продуктивність праці може підвищитися на 20–40 %, однак залежно від вправності людей, які на ній працюватимуть, адже їм треба взяти яблуко в руку і покласти на транспортерну стрічку, що подає його до контейнера. Працює машина добре, це позначається на якості яблука, воно не б’ється. Але на наші площі цих машин треба десятки штук, а в нас на 500 га вона поки одна. От були в Італії, то там у маленького фермера на 12 га працює таких чотири комбайни. Але ж він дорогий — 1,5 млн грн коштує, були гроші, тож купили.

– У яких умовах зберігаєте зібраний урожай? Яким чином добиваєтеся товарної якості продукції?

– У нас сучасні умови зберігання, а саме є холодильники з газорегульованим середовищем. Яблука зберігаються чудово — можуть і до двох років зберігатися, тільки треба витримати параметри для кожного сорту.

Щодо доведення до товарної якості, звісно, обробляємо від хвороб. Минулого року більше, але яблуко нікому не потрібне було, цього року вже менше, бо не хотілося далі залазити в борги. От, наприклад, молоді перспективні сади проти сірої гнилі зазвичай обробляємо препаратом Світч ®. Цього року використовували даний препарат і на суниці, і на малині, оскільки літо цього року дощове, ягоду треба було підтримати. Працювали профілактично і результат отримали чудовий.

Взагалі без препаратів компанії «Сингента» ми не уявляємо систему захисту саду. Ми працюємо з нею, відколи цей садок заклали. Пам’ятаю, препарат Скор ®, щойно він з’явився на ринку, для нас був як диво. Бо тоді працювали тільки мідним купоросом чи бордоською рідиною та кількома іншими препаратами, і не могли здолати паршу. А з фунгіцидом Скор ® мали ефект і чудовий урожай. З тих пір препарати від «Сингента» у нас постійно в системі захисту. З ранньої весни працюють Циделі ™ Топ, Хорус ®, Скор ®, далі — Люфокс ®, згодом застосовуємо Проклейм ®, Світч ®.

– Реалізація урожаю в нинішніх умовах є одним із непростих питань. Які напрями збуту продукції є пріоритетними для вас? Які проблеми виникають при цьому?

– Це найболісніше питання. Ми понад п’ять років працюємо з мережею «АТБ» — майже всі яблука відвантажуємо їм на розподільчі центри. Особливих проблем немає, хіба що з минулого року вони дуже підвищили вимоги щодо якості: розмір, окрас, відсутність градобою. Хоч вони допускають дві маленькі градобоїнки, але їхній працівник все одно навіть таке яблуко бракує. І не приймають продукцію. Хоч я вважаю, що маленька цяточка на яблуці не впливає ні на смакові якості, ні на зберігання тощо.

Нас ще виручає наша сортувальна машина, і ми можемо належну якість забезпечити. Загалом якість починається в період збирання. Наш лаборант, який приймає від кожної бригади яблука, на кожен контейнер клеїть ярличок, де вказано, хто збирав. І якщо є питання, то ми цих людей запрошуємо і показуємо результат їхньої роботи. Хоч уже виправити нічого неможливо, але, може, вони замисляться і на майбутнє будуть більш відповідальними.

Експортувати нашу продукцію нереально. Ми й не намагалися. Може, дехто в нас брав яблука для реалізації за кордон, але я вважаю, то не наша заслуга. Я вже казав, що там вимагають монотонного яблука, а в нас з червонуватим бочком.

Хоч ми можемо яблуко навіть краще вирощувати. Наші умови на Вінниччині набагато сприятливіші, ніж у Польщі, тільки з водою проблема. І поляки це відчули — вже Європа нашого яблука не приймає. Знайшли шкідників, яких у нас немає. Ми ж це розуміємо, що наші яблука смачніші, ніж польські. І якщо люди їх скуштують, вони їхнього не стануть їсти. Тому й забили тривогу, і ЄС оголосив мораторій на нашу садову продукцію.

Мене інше непокоїть. От нині садівництво вже зайшло практично в усі області України. Але бізнесмени як чинять: позаймалися садом рік чи два, не вийшло — кинули. Думаю, повинно бути щось на кшталт якихось квот, спеціалізації регіонів, як у інших країнах. В одному регіоні — садівництво, в іншому — кукурудза, і немає між ними конкуренції. У всіх країнах є квотування. От були ми в одного фермера у Франції, на 3 га у нього виноград не зібраний. Питаю, чому? Відповідає, що свою квоту на вино відібрав, а якщо це збере, його оштрафують, щоб не було перевиробництва продукції. Хоч ми кажемо про ринкові відносини, але певне регулювання повинно бути.

– Окрім регулювання виробництва та ціни на продукцію, чим іще держава може реально підтримати вітчизняне садівництво?

– Якщо держава не надаватиме допомоги, то садівництво не буде розвиватися. Вони не хочуть цього зрозуміти. Адже садівництво — це довгострокові капітальні вкладення, які не повертаються одразу. На маленький садок ми потратили 10 млн грн, хоч там нічого екстраординарного не впроваджено. А щоб мати ці 10 млн грн, треба понад 2 тис. т пшениці продати.

Якщо є врожай, є на нього й ціна, то можна отримати прибуток і вкласти в розвиток садівництва. А як минулого року у нас прибутку не було, то цього року ми не садили нового саду, хоч у планах була закладка. Це на сьогодні найбільша проблема. Раніше держава надавала допомогу садівництву, наприклад, на відшкодування вартості посадкового матеріалу, догляду за молодими садами, будівництво холодильника чи проведення зрошення. Це була суттєва допомога. От ми минулого року садили садок і отримали компенсацію за саджанці. А в бюджеті на наступний рік такого не закладено.

Останні роки відмінили повернення ПДВ, а це 20 %, які могли б іти на розвиток підприємства, це дуже істотна підтримка селян. Я розумію, бюджет треба наповнювати, але, виходить, що в нас, бідної країни, ПДВ найвище у світі.

Ще однією проблемою для садівництва є розпаювання земель. У принципі ця реформа була правильна і спершу сади не зачіпали, бо як можна розпаювати сад, коли є два власники — земля одного, а дерево іншого. Але у 2004 році ухвалили рішення розпайовувати й наші підприємства. Кожен, хто мав право, отримав два державні акти — один на землю під садами, другий на ріллю. А потім почалися суди щодо права власності на ту чи іншу ділянку, а все через неузгоджене законодавство.

Хоч є люди, що вийшли із паями з господарства і нині самостійно їх обробляють. Ми виділили їм два поля, шість кварталів саду, хотіли домовитися, але не завжди це вдається. Можливо, згодом цей процес нормалізується…

І тепер теж проблема: щоб садок посадити, треба брати землю в оренду мінімум на 15–20 років. Але люди міркують так: навіщо мені це, я, може, стільки не проживу. Намагаються укладати угоди на 10 років. А мені яка вигода садити садок на 10 років? Тому це стримує розвиток садівництва.

– Наскільки ви є відкритим господарством? Чи ділитеся досвідом із колегами? Де самі набираєтеся досвіду?

– Ми з колегами спілкуємося на семінарах, їздимо одне до одного. Я думаю, тільки так повинен бізнес розвиватися.

Сам я намагаюся взяти все найкраще і в Україні, і за кордоном. Я був майже в усіх країнах Європи, в США. Холодильники дивилися в Голландії, в знаменитому кооперативі «Грінері». Конструкції саду ми перейняли за кордоном — звузили міжряддя, формуємо більш високі крони, сорти нові запроваджуємо. Однак там не дуже хочуть нам розказувати. От питав у декого систему удобрення, ніхто не розповів, відповідають, мовляв, у мене є агроном, у мене є консультант… Покаже, а розповідати не хоче. Може, конкуренції боїться…

– Як ви плануєте розвиток надалі? Як хочете бізнес розвинути?

– У нас бізнес уже розвинений. От тільки посадити б ефективні сорти, які б мали попит, щоб і за кордон могли відправляти, наприклад Гала Роял, Ред Чіф. Трохи розбагатіємо і будемо садити.

У системі зберігання також все відпрацьовано. Хоч на ринку вже є більш нові холодильні системи, з різною динамікою газового стану в камері, що дає змогу шоковим методом загальмувати дозрівання яблука. Проте для нас вигіднішою є система, що працює за принципом холодильника, — відкрив двері й закрив. Адже проблема знову ж таки у спеціалістах, які змогли би ввести яблуко в шоковий стан та вивести з нього.

Головне – мати справедливу ціну на нашу продукцію, а фрукти та ягоди вирощувати ми вміємо.