Україна

You are here

Share page with AddThis

Загальна технологія вирощування цукрових буряків

ОСНОВНИЙ ОБРОБІТОК ПІД ЦУКРОВІ БУРЯКИ


Цукровий буряк формує основну частину врожаю в ґрунті та є вимогливим до стану орного горизонту. Тому своєчасний і якісний обробіток ґрунту має надзвичайно велике значення для формування високого врожаю коренеплодів. Важливо якісно заробити рослинні рештки, солому, внесені добрива. Найбільш поширені два способи основного обробітку ґрунту — поліпшений і напівпаровий. Поліпшений обробіток передбачає дворазове лущіння стерні. Перше проводять дисковими лущильниками (ЛДГ-10) в два сліди під кутом 30–45° на глибину 5–6 см. Якщо солома використовується як органічне добриво та при пересиханні ґрунту, краще застосовувати для першого лущіння важкі дискові борони (БДТ-3, БДТ-7, БДВ-6). За рахунок цього прискорюється розкладання соломи, зменшується випаровування вологи, провокується проростання насіння бур’янів, знищуються або пригнічуються вегетуючі бур’яни.
Через 10–12 днів після першого проводять друге лущіння лемішними лущильниками (ППЛ-5-25, ППЛ-10-25) на глибину 12–14 см в агрегаті з важкими боронами (Роїк М. В. Буряки, 2001). При появі бур’янів після лущіння їх знищують поверхневим обробітком за допомогою боронування, культивації та ін. Після внесення органічних і мінеральних (фосфорних і калійних) добрив проводять зяблеву оранку на глибину 28–32 см наприкінці вересня — на початку жовтня плугами ПЛН-5-35 і ПЛП-6-35. Для поліпшення якості зяблевого обробітку краще використовувати двоярусні плуги ПЯ-3-35; ПНЯ-4-40, ПН-4-40 (за даними інтернет-сайту agroscience.com.ua). Цукровий буряк дуже негативно реагує на весно-оранку. Ґрунт ні в якому разі не можна орати, якщо він перезволожений. При цьому утворюється плужна підошва, ґрунт запливає, ущільнюється і рослини можуть поглинати поживні речовини і вологу тільки з орного шару. Коренева система майже не засвоює їх з підорного шару. На важких ґрунтах орний шар поглиблюють за допомогою ґрунтопоглиблювачів на 37–40 см. Поліпшений спосіб обробітку ґрунту найбільш ефективний у районах нестійкого та недостатнього зволоження. Напівпаровий обробіток ґрунту рекомендується застосовувати у районах достатнього зволоження з вищою забур’яненістю полів. Він складається з лущіння стерні на глибину 5–6 см дисковими лущильниками в 2 сліди. Після внесення органічних і мінеральних добрив поле орють на глибину 28–32 см плугами з передплужниками в агрегаті з важкими боронами (БЗТС-1,0), а в посушливих умовах — з котками ЗККШ-6, не пізніше першої декади серпня.

При забур’яненні кореневищними бур’янами (пирій, гострець, свинорий) спочатку лущать лемішними знаряддями на глибину 12–14 см, щоб вивернути кореневища бур’янів на поверхню, пізніше їх розрізають дисковими лущильниками, якими обробляють у 2–3 сліди. Оранку проводять при відростанні бур’янів. У міру того як будуть з’являтися сходи бур’янів, виоране поле ще де- кілька разів слід обробити боронами або культиваторами для знищення нових хвиль пророслих При забур’яненні кореневищними бур’янами (пирій, гострець, свинорий) спочатку лущать лемішними знаряддями на глибину 12–14 см, щоб вивернути кореневища бур’янів на поверхню, пі- зніше їх розрізають дисковими лущильниками, якими обробляють у 2–3 сліди. Оранку проводять при відростанні бур’янів. У міру того як будуть з’являтися сходи бур’янів, виоране поле ще декілька разів слід обробити боронами або культиваторами для знищення нових хвиль пророслих бур’янів. У другій половині жовтня поле необхідно розпушити на глибину 16–20 см плугами без полиць або плоскорізами. Одночасно можна вносити аміачну воду. Напівпаровий обробіток зменшує забур’яненість на 30–50 %, збільшує запаси вологи в ґрунті на 20–30 мм. Пізно восени важливо провести щілювання на глибину 45–50 см за допомогою щілювача ЩП-3-70. При пізній оранці насіння бур’янів не встигає прорости і дає сходи тільки навесні, забур’янюючи посіви буряку.

ВЕСНЯНИЙ ТА ПЕРЕДПОСІВНИЙ ОБРОБІТКИ ҐРУНТУ ПІД ЦУКРОВІ БУРЯКИ


Весняний обробіток ґрунту. Якщо поле добре вирівняне восени, то навесні перший обробіток, як тільки посіріють гребені, розпочинають важкими боронами (БЗТС-1,0). Ґрунт у цей період добре розсипається, тривалість такого стану 2–3 дні. Важливо перший обробіток провести вчасно. Передчасне розпушування призводить до залипання робочих органів ґрунтообробних знарядь, замазування поверхні ріллі, а запізніле спричинює засихання ґрунту і утворення великих грудок. Якісніше ґрунт розпушується при комплектуванні зчіпок СП-16, С-18 тощо в першому ряді важкими боронами БЗТС-1,0, а в другому — посівними боронами ЗБП-0,6А. Якщо поле невирівняне, то для якісного розпушення використовують два агрегати: перший укомплектований послі-довно двома рядами важких і посівних борін; другий — шлейф-боронами ШБ-2,5 в першому ряді й посівними боронами ЗБП-0,6А в другому. Обидва агрегати при мінімальному розриві в часі працюють під гострим кутом до напрямку оранки. Якщо оранка неякісна — після закриття вологи важкими боронами поле вирівнюють культиваторами КПС-4, АРВ-8,1. 

Такий весняний обробіток запобігає втратам вологи, вирівнює і розпушує поверхню ґрунту на глибину 2–4 см, ущільнює насіннєве ложе на оптимальну глибину (за даними інтернет-сайту agroscience.com.ua). При цьому вирівняність поверхні поля має бути
такою, щоб при накладанні триметрової рейки між нею і поверхнею ґрунту не було западин більших ніж 3 см. Метою обробітку ґрунту є розпушення зони загортання насіння і збереження сформованої за зиму структури орного шару. Верхній шар ґрунту розпушують на глибину 2–4 см, більше коливання глибини недопустиме. Насіннєве ложе має бути твердим і забезпечувати капілярне підняття вологи до насіння. Передпосівний обробіток ґрунту і сівба — це єдиний технологічний комплекс. Розрив у часі між ними має бути мінімальним — не більше ніж півгодини. Якщо сіяти пізніше, верхній шар ґрунту пересихає, що різко зменшує польову схожість насіння.

Сучасні ґрунтообробні знаряддя дозволяють підготувати ґрунт для сівби цукрового буряку за 1–2 проходи. Передпосівний обробіток за допомогою «Європак 6000», Компактора, Комбінатора ЛК-4, «Унімат», Україна-АПБ-6, АРВ-8,1-0,2 запобігає переущільненню ґрунту, що спричинюється багаторазовими проходами однофункціональних агрегатів. Комбіновані агрегати за один прохід виконують понад чотири операції, а саме: вирівнювання, подрібнення грудок, розпушення, ущільнення насіннєвого ложа. При настанні фізичної стиглості ґрунту поле до сівби цукрового буряку можна підготувати за один прохід. Це є важливим елементом енергозбереження і передумовою високоякісної сівби. Головними помилками при передпосівному обробітку ґрунту є надто ранній початок робіт при ще сирому ґрунті, надмірна кількість робочих проходів через те, що окремі операції не поєднуються в одному агрегаті, велика робоча швидкість агрегатів, глибоке передпосівне розпушування. Передпосівний обробіток ґрунту проводять під невеликим кутом до напрямку сівби. Небажано використовувати для передпосівного обробітку ґрунту просапні культиватори КПС-4; КПГ-4. Це призводить до нерівномірності обробітку ґрунту, збільшення втрат вологи, значної гребенястості поверхні ґрунту, а в результаті — до значного зниження польової схожості насіння.

ВАЖЛИВІСТЬ ЕЛЕМЕНТІВ ЖИВЛЕННЯ ПРИ ВИРОЩУВАННІ ЦУКРОВОГО БУРЯКУ


Азот (N) серед елементів живлення має найбільший вплив на формування врожайності коренеплодів, а джерелом азоту для цукрового буряку з ґрунту є його аміачні, нітратні та амідні форми. Зі збільшенням норми азотних добрив підвищується врожайність коренеплодів, але зменшується вміст цукру і відбувається значне нагромадження амідного азоту. При азотному голодуванні рослини відстають у рості, листки набувають світло-зеленого, хлоротичного, кольору (хлороз), а сім’ядолі стають жовтими. Нижні
листки відмирають навіть при достатньому забезпеченні вологою. 

Фосфор (P) сприяє процесам фотосинтезу. Використовується рослинами з ґрунту в основному у формі вищого окислу Р2О5 іону ортофосфорної кислоти. Для фосфору дуже важливе значення має добре змішування з орним шаром, оскільки він у ґрунті майже нерухомий. Фосфорне голодування частіше буває в молодому віці. Ріст сходів сповільнюється, жовтіють сім’ядолі. Рослини надмірно засвоюють азот. Листки жовтіють, жилки стають коричневими. 

Калій (K) регулює фотосинтетичну активність рослин, підвищує гідрофільність та водоутримуючу здатність, стійкість листків до захворювань. При калійному голодуванні краї листків стають зморщеними, жовто-коричневими, на них з’являються темно-бурі плями. Інша назва хвороби — краєлистий некроз. При подальшому розвитку плями з’являються в центрі листка, на черешках і весь листок відмирає.

Кальцій (Ca) на противагу калію і натрію знижує гідрофільність і зменшує кількість води в тканинах. Кальцієве голодування проявляється у другій половині вегетації у вигляді зморщених пластинок старих листків. На кінцях листків видно опіки, в центрі — хлороз і некроз.

Магній (Mg) входить до складу хлорофілу, активізує діяльність ферментів, сприяє нагромадженню цукру. Магнієве голодування спричинює скручування листків у фазі 2–3 пар листків, а потім їх некроз по краях. Потреби магнію і натрію задовольняються мінеральними добривами, де ці елементи містяться як домішки.
Сірка (S) входить до складу деяких амінокислот і білків, впливає на азотне живлення. Цукровий буряк має велику потребу в натрії (Na). За його нестачі в рядки вносять натрієву селітру. 

ВНЕСЕННЯ ОРГАНІЧНИХ ТА МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ ПІД ЦУКРОВИЙ БУРЯК


Цукровий буряк дуже вимогливий до рівня удобрення. Він використовує значно більше елементів живлення, ніж інші культури. На кожні 100 ц коренеплодів і відповідної кількості гички з ґрунту виноситься 50–70 кг азоту, 10–20 кг фосфору, 60–80 кг калію, по 10–20 кг магнію і кальцію, 5 кг сірки. Середня потреба цукрового буряку в елементах живлення подана у табл. 1 (за даними інтернет-сайту agroscience.com.ua). 

Найефективніше вносити мінеральні добрива одночасно з органічними. Останні підвищують ефективність мінеральних добрив, поліпшують технологічні якості коренеплодів. Органічні добрива покращують структуру ґрунту, збільшують вміст елементів живлення, сприяють активній життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів, поліпшують водний і повітряний режими ґрунту. У підзоні недостатнього зволоження в ланці сівозміна з зайнятим паром гній рекомендується вносити під попередник цукрового буряку, наприклад озиму пшеницю, в нормах 20–30 т/га, а в ланках з багаторічними травами та горохом — безпосередньо під цукрові буряки по 30–40 т/га. У районах достатнього і нестійкого зволоження для вирощування 450–500 ц/га і більше норму гною збільшують до 40–50 т/га і вносять його безпосередньо під буряк незалежно від місця цієї культури у сівозміні. Цукровий буряк у цій зоні першочергова культура для внесення органічних добрив. Вносять підстилковий і рідкий гній перед оранкою без розриву між розкиданням і приорюванням. Використання соломи як добрива одночасно з гноєм дозволяє значно поповнити ґрунт органічними речовинами і сприяє процесу ґрунтоутворення. 

Не рекомендується застосовувати органічні добрива навесні під передпосівний обробіток ґрунту та взимку по снігу. Внесення рідкого гною взимку зменшує його ефективність вдвічі або зовсім не дає позитивних наслідків (Свекловодство, 2005). При вирощуванні за інтенсивною технологією 90–95 % фосфорних і калійних добрив рекомендується вносити восени під оранку, оскільки ці види добрив дуже повільно переміщуються в ґрунті.

Решту під час сівби в рядки. Азотні добрива, що легко вимиваються, вносять перед весняним обробітком ґрунту (70–90 %) за 10–14 днів до сівби, а решту у підживлення. Найкраще азот для підживлення внести у фазі 4 пар листків, але не пізніше ніж 6 пар справжніх листків. Найкраще співвідношення елементів живлення N : P : K = 1 : 1 : 1. Надмірна доза азоту збільшує вміст амідного азоту в коренеплодах, знижує цукристість і вихід цукру (за даними інтернет-сайту agroscience.com.ua). 

Для одержання високих урожаїв (понад 500 ц/га) без органічних добрив норми внесення мінеральних добрив необхідно збільшувати до N200–250 Р 160–180 К200–220. Цукровий буряк дуже реагує на кислотність ґрунту і вимагає нейтральної реакції.

З фосфорних добрив під цукровий буряк використовують суперфосфат, з калійних — калійну сіль, хлористий калій, калімаг- незію. Рослини добре реагують на внесення каїніту, в якому багато мікроелементів. 

ЗАСТОСУВАННЯ МІКРОДОБРИВ ПРИ ВИРОЩУВАННІ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ


При вирощуванні цукрового буряку необхідно застосовувати борні, мідні, марганцеві, цинкові, молібденові та кобальтові мікродобрива. Залізо та магній відіграють важливу роль у роботі хлорофілу рослин; марганець та молібден — в окислювальній системі фотосинтезу; цинк істотно впливає на обмінні реакції електронів; мідь має провідне значення для дихання та фотосинтезу (Свекловодство, 2005). Для цукрового буряку найкритичнішим елементом є бор. З-поміж інших мікроелементів він найсуттєвіше впливає на врожайність та цукристість коренів, беручи активну участь у метаболізмі вуглеводів та синтезі матеріалу клітинних стінок. Нестача бору спричинює сповільнення росту, скручування та в’янення листя. Класичним симптомом є суха гниль листя. Коренеплоди мають погану лежкість, уражуються кагатною гниллю. 

Мідні добрива застосовують на торфоболотних ґрунтах. На дерново-підзолистих, сірих лісових, легких піщаних їх вносять один раз на п’ять років. 

Цинкові добрива підвищують урожайність і цукристість на чорноземах з невеликим вмістом цинку. У формі сірчанокислого цинку його застосовують для обробки насіння (50–70 г/т), вносять у рядки при сівбі та під час позакореневого підживлення (0,1 % розчин).
Молібденові добрива потребують рослини на ґрунтах з кислою реакцією, дерново-підзолистих, сірих лісових, чорноземах опідзолених та вилугуваних. Вносять тоді ж, як і цинкові, застосовуючи молібденовокислий амоній, молібдат натрію та відходи промисловості. Для обробки використовують 25–50 г молібдену на 1 ц насіння, а при обприскуванні — 0,1 % розчин молібденовокислого амонію. Кобальтові мікродобрива ефективні на дерново- підзолистих, піщаних сірих лісових, чорноземах вилугуваних та інших ґрунтах, що бідні на рухомий кобальт. Застосовують його при обробці насіння (40–70 г кобальту на 100 кг насіння) та я позакореневих підживлень (0,1 % розчин сірчанокислого кобальту). 

СІВБА ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ


Для сучасних технологій використовують насіння з лабораторною схожістю не менше ніж 90 %, а одноростковість має бути більше ніж 95 %. Зараз насіння продають не за масою, а за посівними одиницями. Одна посівна одиниця містить 100 000 насінин. При висіві на 1 га однієї посівної одиниці на 1 м2 припадає 10 насінин, а на 1 м довжини рядка — 4–5 насінин. Висівають 1,2–1,8 посівних одиниць, а інколи і більше. У посушливих умовах або при низькій культурі землеробства не варто використовувати дражоване насіння, тут краще висівати «голе» насіння. Для захисту молодого проростка від ґрунтових шкідників і хвороб насіння обробляють протруйниками, які мають інсектицидну і фунгіцидну дії.  

Способи сівби. Основний спосіб сівби — пунктирний з шириною міжрядь 45 см. Дуже важливо дотриматися прямолінійності сівби. Використовують сівалки ССТ-12Б, ССТ-12В, ССТ-18В, пневматичні сівалки точного висіву СТВТ-12, СУПК-12А, УПС-12, «Контур№ («Амацоне»), «Унісем» («Сікам»), «Мультикорн» («Кляйне»), «Оптіма ACCORD». Вони повинні забезпечити точне однозернове розміщення насіння в рядку. Механічні сівалки забезпечують точний висів при швидкості 4–6 км/год., пневматичні — при 7–8 км/год. Весь комплекс машин  у буряківництві розрахований на чітке дотримання відстані між рядками 45 см. Зміщення такої відстані призводить до вирізання рядків під час міжрядних розпушень і до втрат урожаю коренеплодів при збиранні (за даними інтернет-сайту agroscience.com.ua).
Глибина сівби. На високоокультурених полях за високоякісної підготовки ґрунту і достатнього забезпечення вологою глибина загортання насіння становить 2–3 см. В умовах нестійкого і недостатнього зволоження її збільшують до 3–4 см. Загортання насіння на глибину більше ніж 4 см призводить до зниження польової схожості. Насіння не проростає також при висіві в сухий і дуже розпушений шар ґрунту. Важливо висіяти насіння на ущільнене ложе з незруйнованою капілярною системою. За таких умов навіть у суху погоду забезпечується доступ ґрунтової вологи до насіння. Розпушений верхній шар ґрунту має бути не дуже товстим (2–4 см), щоб крізь нього легко надходив кисень з повітря і тепло. 

Польова схожість насіння при цьому досягає 70–90 % і більше. Відхилення від заданої глибини повинно бути не більше ніж на ±0,5 см. Це забезпечить високу якість збирання. Будуть відсутні коренеплоди, де гичка обрізана недостатньо або разом з гичкою відрізається значна частина головки коренеплоду. При збільшенні швидкості руху посівного агрегату вище рекомендованої глибина загортання насіння зменшується, а рівномірність розподілу насіння по довжині рядка погіршується. 

Норма висіву. Норму висіву встановлюють з урахуванням погодних і ґрунтових умов, окультуреності полів, посівних якостей насіння. Коли її визначають, треба врахувати, що різниця між польовою та лабораторною схожістю може становити 15–35 %. Крім того, до змикання рядків втрачається 5–10 % весняних сходів. Для одержання високої врожайності на 1 га необхідно перед збиранням мати 90 000–110 000 рослин, або 4,5–5,5 рослини на 1 м рядка (табл. 5). Рослини повинні рівномірно розміщуватися в рядку, орієнтовно через 16–20 см.

Чим вища польова схожість і менший ризик негативних для сходів чинників, тим більшою повинна бути відстань між насінинами в рядку. При польовій схожості понад 70 % насіння можна висівати на відстані 14–16 см в рядку. При цьому висівається 1,4–1,6 посівної одиниці. Відстань 17–18 см рекомендується тільки для кращих полів за схожості 80 %. При цьому висівається орієнтовно 1,2– 1,3 посівної одиниці. Якщо відстань між насінинами менша ніж 14 см, дражоване насіння не використовують, бо воно дуже дороге. Верхньою межею кількості висіяних дражованих насінин вважають 159 000 шт./га або 1,59 посівної одиниці. Слід враховувати, що зі зниженням норми висіву насіння, а отже і густоти сходів, зменшуються можливості застосування механізмів для догляду за посівами, насамперед для боротьби з бур’янами.

Якщо умови структури ґрунту і водного режиму несприятливі, рекомендується висівати інкрустоване, «голе», насіння, а пізніше формувати густоту рослин механічним або ручним проріджуванням. За низької польової схожості норма висіву збільшується, але вона не повинна перевищувати 300 000 клубочків на 1 га. Кожне поле засівають за 1–2 дні, що забезпечує одночасні сходи і можливість якісного обробітку під час догляду. Пересівають лише при зменшенні густоти стояння рослин до 40 тис./га на початку або 35 тис./га в середині травня. Пересіву в кінці травня треба уникати. При визначенні строків сівби необхідно враховувати, що для проростання насіння потребує великої кількості води — 150–160 % від власної маси, а дражоване — до 200 %. Цукровий буряк має довгий вегетаційний період — 180–220 днів, що підвищує цінність ранніх строків сівби. Її починають з настанням фізичної стиглості ґрунту за температури 5–6 °С на глибині. 8–10 см. Така температура характерна для першої декади квітня. Пізньої й сухої весни цукровий буряк сіють якомога раніше (одночасно з ранніми ярими зерновими культурами). Холодної й дощової весни сівбу проводять слідом за ранніми зерновими. Оптимальними строками сівби цукрового буряку є кінець березня — перша декада квітня (до 12 квітня). Залежно від метеорологічних умов календарні строки сівби буряку можуть наступати в кінці березня і закінчуватися не пізніше 25 квітня. Запізнення з сівбою на 1 день, порівняно з оптимальним строком, зменшує урожайність коренеплодів на 5–7 ц/га, а на 5–6 днів — на 21–71 ц/га. Відкладання періоду збирання не компенсує зазначених втрат, тому орієнтація на пізніші строки сівби заради зменшення забур’яненості недоцільна, особливо при застосуванні гербіцидів. Переваги ранніх строків сівби значні. Сучасні сорти та гібриди характеризуються високою стійкістю до цвітушності, тому остання вже не є перепоною для ранньої сівби. 

ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ


Ґрунт при сівбі ущільнюється котками сівалки. Проте в деяких випадках поле додатково коткують. Це потрібно: коли ґрунт під час сівби був надто розпушений і після проходу сівалки утворилися жолобки; при грудочкуватій структурі ґрунту; при пізніх строках сівби в пересушений ґрунт. Але ефективне коткування тільки тоді, коли його проводять слідом за сівбою. При застосуванні гербіцидів поверхня ґрунту і міжряддя не розпушуються. За даними німецьких вчених, на добре структурованих ґрунтах при застосуванні досходових і післясходових гербіцидів розпушення міжрядь не дає приросту врожаю. У Німеччині в 1996 році хоча б одне розпушення міжрядь проводили лише на 19 % посівної площі цукрового буряку. При механічному обробітку руйнується плівка внесених гербіцидів на поверхні ґрунту і проростає нова хвиля насіння бур’янів. 

ЗБИРАННЯ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ


Наростання маси коренеплодів і підвищення цукристості триває у вересні, жовтні й за теплої погоди, навіть у листопаді. Раннє збирання зменшує вихід цукру з гектара, пізнє пов’язане з втратами врожаю внаслідок несприятливих погодних умов — тривалі дощі, сніг, морози. У вересні врожайність зростає на 15–30 %, цукристість — на 1,4–1,8 %. Строки збирання коренеплодів необхідно встановлювати залежно від площі, забезпечення механізмами з таким розрахунком, щоб збиральні роботи завершити до кінця жовтня (за даними інтернет-сайту agroscience.com.ua). Збирають буряк комплексом шестирядних машин роздільного збирання, а саме: причіпною гичкозбиральною БМ-6А; МБП-6 та самохідною коренезбиральною КС-6; РКС-6; РКМ-6. Вантажать буряки з кагатів навантажувачами СНТ-2ДБ або СПС-4,2А. В останні роки використовуються зарубіжні комбайни «Холмер» (Німеччина), «Плойжер» (Голландія), «Лектра Моро», «Верват» (Франція). 

Зрізують верхню частину коренеплоду з черешками гички. Якщо зрізується 1 см шийки коренеплоду — втрати урожаю становлять 5–7 %, а при зрізанні 3 см зростають до 20–27 %. Рівномірно зрізати гичку можна лише на добре вирівняному перед сівбою ґрунті, за умови загортання насіння на одну і ту ж глибину, рівномірного стояння рослин в рядку. Викопувальні робочі органи коренезбиральних машин не повинні пошкоджувати коренеплоди. Обламування хвостиків у коренеплодів також призводить до втрат урожаю. Якщо в ґрунті залишилися хвостики довжиною 3,5 см — втрачається 5–6 % урожаю, при довжині 5 см втрати зростають до 10–12 %. Гичку використовують як зелений корм для годівлі худоби, силосують або розстеляють на полі як сидеральне добриво. Коренеплоди в день збирання вивозять на бурякоприймальні пункти, щоб не допускати їх висихання в полі.