Україна

You are here

Share page with AddThis

Нова хвороба на зернових культурах України

Зернові
30.09.2019

ВОЛОДИМИР ТУРЕНКО,
доктор с.‑г. наук, завідувач кафедри
фітопатології ХНАУ ім. В. В. Докучаєва

СВІТЛАНА ЧОНІ,
канд. с.‑г. наук, технічний менеджер з підтримки
й розвитку протруйників, компанія «Сингента»


Сьогодні багато говорять про зміни клімату, зокрема про потепління, в умовах України. Ці зміни ми відчуваємо щороку і щомісяця. Вирощування озимих зернових 2019 року ще раз підтвердило той факт, що аграрії України працюють у зоні ризикованого землеробства. Озимі в сезоні 2018/2019 надзвичайно докладно підтвердили потепління клімату. Тривала тепла й суха осінь примусила нас подбати про період сходи — кущення. Потім стрімко прийшла зима, яка побавила нас великою кількістю опадів. Майже в усіх регіонах України утворився багатошаровий сніговий покрив. Та найбільшою небезпекою стало те, що ґрунт був непромерзлий і під снігом активно розвивалися хвороби зимового періоду.


Рис. 1. Зона поширення Typhula incarnata по території України.

Сьогодні ми фіксуємо розвиток хвороб, які довгий час не спостерігалися в посівах озимих зернових культур на території України. Особливо розвинулися такі хвороби, як снігова пліснява і тифульоз, останній на окремих полях спричинив до 15 % утрати посіву.

Збудники цієї хвороби — Typhula incarnata, T. idahoensis та ін. Перші ознаки розвитку хвороби з’явилися на території України в сезоні 2011/2012. Тоді хворобу вперше помітили у Львівській, Тернопільській, Хмельницькій областях. Наступного року її географія істотно розширилася, симптоми хвороби спостерігалися в Сумській, Луганській, Чернігівській областях. За даними цього вегетативного періоду, ураження тифульозом було зафіксовано в усіх регіонах України (рис. 1).

Після зимівлі озимих культур з’являються перші ознаки захворювання. Максимальний розвиток симптомів спостерігається через 3–4 тижні після поновлення вегетації. Хворі рослини набирають брудно‑зеленого кольору (вигляд у них, наче їх обварено окропом). Вузол кущення руйнується, надземна частина легко відокремлюється від коріння. У піхвах листків, під епідермісом утворюються склероції. У T. Incarnata склероції діаметром 0,5–5 мм, округлі або пласкі, спершу білі, потім червоно‑бурі й чорні (рис. 2). В уражених рослин перехід від мертвої тканини до живої часто позначено червоно‑коричневою облямівкою. Склероції T. Idahoensis дрібніші, розміром з макове зерня, чорні, розсіяні по поверхні відмерлих листків і тканин кореневої зони.

Патогени здатні уражувати абсолютно всі злакові культури, які вирощуються на території України: озиму пшеницю, ячмінь, жито, тритікале. При цьому ячмінь і жито уражуються набагато більше, ніж озима пшениця.


Рис. 2. Рослини ячменю, уражені Typhula incarnata.

Патоген здатний також накопичуватися у великій кількості в осередках злакових видів бур’янів.

Збудники хвороби належать до класу базидіоміцетів. Збудник зберігається в ґрунті на рослинних рештках протягом кількох років. Склероції проростають, як правило, пізно восени в умовах підвищеної вологості ґрунту або повітря. Оптимальні умови для розвитку патогену взимку — температура на поверхні ґрунту +1–10 °С. При такій температурі і в умовах стопроцентної вологості повітря патоген пересувається за допомогою міцелію від рослини до рослини, уражуючи великі площі. Особливу небезпеку він становить на важких запливаючих ґрунтах, переущільнених ґрунтах. Розвивається хвороба куртинно, максимально охоплюючи перезволожені ділянки полів, низини, узбіччя (рис. 3). За умови тривалої затяжної весни патоген продовжує розвиватися й формувати інфекційний запас склероціїв для дальшого накопичення. Цикл розвитку патогену дуже схожий на розвиток снігової плісняви (рис. 4), різниця в тому, що ураження тифулою небезпечніше з погляду потенційних утрат. Снігова пліснява уражує переважно листову поверхню, при цьому зона кущення, як правило, залишається живою, і при правильній побудові агротехнічних і захисних заходів утрати можна звести до мінімуму. Тифула ж віддає перевагу зоні кущення.

У разі розвитку цієї хвороби шкодочинність перевищує снігову плісняву в кілька разів саме коштом повної втрати рослин на певній ділянці поля.


Рис. 3. Симптоми розвитку тифульозу на полі.

Як бачимо, цього року умови дали змогу патогену сформувати досить високий потенціал для розвитку хвороби в наступні роки. Крім того, від цього року на території країни помічено перші ознаки розвитку названих патогенів на посівах озимого ріпаку. Це говорить про те, що на території України патоген накопичується в геометричній прогресії. У збудника тифульозу висока целюлозо‑ і пектолітична ферментативна активність, завдяки чому він легко уражує ослаблені посіви всіх озимих культур.

Як захиститися від хвороби і скоротити втрати врожаю до мінімальних? Насамперед слід пам’ятати, що профілактика набагато дешевший, а головне — надійніший, метод захисту, ніж лікування. Профілактичні засоби захисту ґрунтуються на простих речах.

1. Побудова сівозміни, боротьба зі злаковими бур’янами.
2. Ранньовесняна діагностика посівів дозволить оцінити стан рослин, що перезимували, і виявити місця можливої резервації патогену.
3. Не допускати переущільнення ґрунту.
4. Правильне дозоване внесення азотних добрив.


Рис. 4. Цикл розвитку Typhula incarnata.

Наразі актуальний передпосівний захист озимих зернових культур, відповідно, виникає питання: чи можливо проконтролювати хвороби, які становлять небезпеку в зимовий період, за допомогою протруйника? Не тільки можливо, а й необхідно! Саме використання правильно підібраних діючих речовин допомагає звести до мінімуму втрати від таких хвороб, як снігова пліснява, тифульоз, кореневі й прикореневі гнилі різної природи.

У сучасній науковій літературі описано цілу низку прикладів, які засвідчують добру ефективність проти цієї хвороби діючої речовини седаксан. Дана діюча речовина належить до фунгіцидів третього покоління, так званих інгібіторів сукцинатдегідрогенази, або карбоксамідів. У седаксану не тільки відмінні фунгіцидні властивості, а й чітко помітна фізіологічна дія на стресостійкість рослин та розвиток кореневої системи.

Седаксан входить до складу протруйників Вайбранс ® Інтеграл і Вайбранс ® Тріо. Тому при виборі системи захисту проти тифульозу рекомендуємо звернути увагу саме на ці протруйники. Особливо ретельно слід підійти до вибору протруйників під зернові культури, які будуть сіятися після ріпаку, адже на цій культурі збудник накопичується у великій кількості й становитиме велику загрозу майбутньому врожаю.